Ірен Кларк - Фортуна на всю котушку, Ірен Кларк

Віра зневажливо махнула рукою, наче відганяла думки про черговий несмак Лізи у виборі чоловіків.

— Рік її тут не було, а потім повернулася. Вже Лізою. Тоді і познайомилася з твоїм чоловіком. Тільки він і прижився. І то тому, що бачилися нечасто.

Я не встигла придумати, як на це реагувати, бо знову задзвонив телефон.

— Андрію, що таке?

— Я приїхав, — буркнув він.

Я визирнула у вікно й побачила, як він паркується, з таким обличчям, ніби його щойно зіштовхнули зі сцени під час лекції про гідність і повагу.

— Ну, добре, — вирішила я спробувати ще раз, поки Віра не передумала мене терпіти. — Так може скажете, хто був тим загадковим її чоловіком?

Віра все ще дивилася у вікно. А потім…

— Дідько! — різко прошепотіла вона.

Вона подивилася на мене, потім знову у вікно.

— Дідько, дідько, дідько! Негайно забирайся з мого дому!

— Е-е-е… Що?!

— Геть!

Вона буквально виштовхала мене в коридор, зачинивши двері перед моїм носом.

Я стояла, дивлячись на двері, які ще секунду тому були гостинними.

Цікаво, це на Андрія така реакція чи на моє питання?