Rada Lia - Зоряна та двері в просторі, Rada Lia

Розділ 24. Зоряна заробляє перші гроші та знаходить ще одні чарівні двері.

Зоряна з Пенелопою сиділи на травичці під старим дубом біля Зоряниного під’їзду й Руденька показувала свої малюнки, як раптом в Пенелопи з’явилася одна грандіозна ідея:

— Listen, you draw really well! You can draw passers-by on La Rambla and sell them these drawings. Tourists are usually generous and can pay a lot. That's how you help your mom. (Слухай, а ти справді гарно малюєш! Ти б могла зображати перехожих на бульварі Ла-Рамбла та продавати їм ці малюнки. Туристи зазвичай щедрі й можуть багато заплатити. Так ти допоможеш мамі).

Ця ідея запала в душу дівчинки. В Барселоні завжди снувало багато приїжджих. Більшість з них вважали своїм обов’язком відвідати цю алею. Тож у Зоряни мало бути достатньо охочих на портрет. Дівчинка з радістю погодилася, хоча їй було дуже лячно. 

Ввечері перед сном вона страшенно нервувала, коли збирала речі, готуючись до свого першого дня в ролі художника-портретиста. Сама не своя, вона знайшла вдома теку з чистими альбомними аркушами паперу, тремтячими руками наточила прості та кольорові олівці, на всякий випадок зібрала й склала в металеву розфарбовану коробку усю пастель. 

Все це багатство Руденька намагалася запхати у свій улюблений рожевий рюкзак, який вже в деяких місцях був затертий майже до дірок. Та їй це не дуже добре вдавалося. Врешті коробка вислизнула з тремтячих пальців й олівці розсипалися по підлозі.

— Спокійно, — вмовляла себе дівчинка, витираючи об лосини спітнілі долоні, — так я допоможу батькам й додатково попрактикуюся перед вступом восени до художньої школи. Якщо звичайно ж її відремонтують до того часу. 

А наступного ранку, Зоряна вже сиділа на краєчку широкої дерев'яної, лавочки в тіні платану, що похилився й тихенько шелестів над нею своїм зеленим листям. За спиною в себе вона поклала рюкзак і коробку з пастеллю. На її лобі виступив піт від напруги. Висунувши язика, Руденька старанно виводила товсті й тонкі лінії простим олівцем. Він приємно, з тихеньким шарудінням поскрипував на білому аркуші паперу. Навпроти неї стояла та посміхалася молода іспанка з дівчинкою років п'яти. 

Найбільше Зоряні подобалося малювати очі. Після промальовування вій та відображення відблисків на зіницях, портрет завжди оживав та набував характеру. Іспанка ж була власницею великих темно-карих, майже чорних очей з довгими густими віями. Просто мрія будь-якого художника. 

Дівчинка дуже старалася, адже це була її перша робота, яку вона малювала за гроші. Вона провела кілька останніх ліній і тремтячою рукою простягнула аркуш паперу жінці. Щоки Зоряни почервоніли. В очах промайнув страх. Іспанка посміхнулася й з теплотою в голосі запитала: 

— How much (Скільки це коштує)? 

— 3 dollars (3 долари), — невпевнено прошепотіла Зоряна, вчепившись пальцями рук в металеву коробку з олівцями. 

— What are you going to spend it on (На що ти їх витратиш?)?

— It’s for my mom (Це для моєї мами).

На її подив жінка без усіляких заперечень відразу їй заплатила та обережно взяла малюнок. 

Вона ще раз посміхнулася Зоряні й промовила:

— You’ll be a great painter (Ти станеш великим художником), — та пішла далі по алеї, міцно стискаючи долоню своєї дитини. 

Дівчинка швидко сховала гроші в рюкзак і з щасливою посмішкою побігла додому, щоб віддати їх мамі. Та безумовно буде шалено пишатися своєю, такою талановитою, дочкою.  

Аж раптом її погляд зупинився на знайомій постаті. Вона здивовано пригледілася, збагнувши, що то була Пенелопа, яка кудись дуже поспішала. Зоряна, ні секунди не думаючи, скочила на ноги й побігла слідом за нею. Їй хотілося поділитися з подругою радісною новиною. Хвилиною пізніше дівчинка з подивом зрозуміла, що Пенелопа біжить не до підвалу чи до дому. На мить маленька іспанка загальмувала біля старовинної сірої будівлі, а потім знову побігла, повернувши до внутрішнього двору. Зоряна прискорилася за нею та подруга ніби крізь землю провалилася. 

Увагу Руденької привернув старий занедбаний підвал біля одного з під’їздів. Дівчинка сама не зрозуміла як почала туди спускатися. Внизу біля сходів знаходилися вже знайомі залізні двері з подертою блакитною фарбою й таємничими символами по краях. Як завжди, вони були прочинені й ніби запрошували скористатися ними. Зоряна потягнула двері на себе і її охопило знайоме відчуття загадки, що має бути розгаданою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍