Rada Lia - Зоряна та двері в просторі, Rada Lia

Розділ 23. Знак для Зоряниної мами, яка не вірить в магію.

Зорянина мама дуже любила ранки. Весь інший час доби вона віддавала своїй сім'ї й завжди була зайнята та заклопотана. Готувати їжу, прати, прасувати, прибирати, допомагати доньці з уроками — все це було лише частиною її обов'язків, за які їй навіть не завжди дякували. Та ранки — то була зовсім інша річ. Молода жінка відчувала, що в ці моменти може думати, мріяти та планувати. Приділяти увагу собі. 

В той час як її дочка та чоловік ще спали, вона приготувала собі смачну, запашну каву та підсмажила грінки. Іноді вона любила дістати з полиці книжку з детективною історією про міс Марпл чи Шерлока Голмса, снідати та поринати у пригоди на самоті. Але сьогодні читати не хотілося, вона просто дивилася у вікно, пила каву й думала. 

За вікном старий дідусь двірник підмітав вулицю, завзято вимахуючи довжелезною мітлою в різні боки й підіймаючи вгору клуби пилу та колючок з посохлого бур’яну. Густі клумби та кущі, розташовані вздовж проїжджої частини, кволо тягнули свої гілочки й сухе листя до дерев, сподіваючись отримати хоч шматочок затінку. Поодинокі автомобілі, навіть в такий ранній час, кудись поспішали й проносилися повз багатоповерхівки. 

Вона, непомітно для себе, вдягла окуляри, намагаючись щось роздивитися на вулиці. Її великі блакитні очі в цей момент здавалися ще більшими. Крім посіяної тривоги після вчорашнього сну про Зоряну, їй не давали спокою й інші думки: «Малоймовірно, що Максим зможе знайти найближчим часом роботу, — бідкалася жінка. — Боже, як же йому допомогти й чому я така безпомічна? — на очі навернулися сльози, — Скрізь лунають заклики допомагати армії. А як я допоможу, якщо сама конче потребую допомоги». 

За вікном завила сирена. Мама здригнулася: 

— Навіть коли з моєю сім'єю зараз все в порядку, то десь там, саме в цей момент, хтось загинув або втратив близьку людину чи домівку, — тихо прошепотіла вона. Сльози бризнули в неї з очей. — І ніякого розв'язання цієї проблеми не існує, принаймні зараз…

Несподівано, у відкриту кватирку залетів маленький горобчик. Він стрімко облетів кухню по колу, цвірінькнув і знову вилетів надвір. Наостанок пташеня сіло на гілку абрикоси й, діставши з засохлої кори дерева жука, почало його жадібно їсти. Воно хижо зиркнуло на маму з під лоба. В повітрі повіяло небезпекою. Раптом він знову почав голосно цвірінькати. На мить жінці здалося, що вона виразно чує:

— Алоїза! Алоїза! Бійся Алоїзи!

 Галя схопила хустку, щоб протерти окуляри, та маленького вісника вже не було.  

— Щоб це могло означати? Це знак чи моя уява зі мною грається? — прошепотіла жінка.

Вона рвучко встала з-за столу, та раптом з посмішкою та полегшенням махнула хустиною й знову присіла, оскільки згадала, що не вірить в магію та знаки.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍