Арундаті Рой - Бог Дрібниць

— Та ну? — хтозна-чому втішився продавець помаранчево-лимонної шипучки. — А хто ж тоді активний? — він огидно реготнув; Еста, правда, не зрозумів, чому. — Не бери до голови, колись зрозумієш. То йди сюди, дам тобі напитися, — запросив він. — Безкоштовний холодний напій. Іди і розповіси мені все про свою бабусю.

Й Еста, заворожений жовтими зубами, пішов.

— Заходь сюди. За стійку, — мовив продавець помаранчево-лимонної шипучки. А тоді понизив голос до шепоту: — Це буде наш секрет, бо видавати напої до антракту заборонено. Це порушення правил поведінки в кінотеатрі, — і, секунду помовчавши, додав: — Кримінальний злочин.

Еста зайшов за буфетну стійку по свій безкоштовний холодний напій.

Там стояли в ряд три високі табурети, щоб продавець шипучки мав де перепочити. Вичовгана дерев’яна поверхня блищала від постійного сидіння.

— Будь ласкавий, потримай ось це, — сказав продавець помаранчево-лимонної шипучки і вручив Есті свій пеніс, прикритий дготі[29] з м’якого білого мусліну, — а я тим часом приготую тобі напій. Помаранчевий? Лимонний?

Еста взяв, бо інакше не можна було.

— Помаранчевий? Лимонний? — повторив продавець шипучки. — Лимонно-помаранчевий?

— Лимонний, будь ласка, — ввічливо відповів Еста.

Й отримав холодну пляшку з соломинкою. Тож тепер одною рукою він тримав пляшку, а другою — пеніс. Твердий, гарячий, жилавий. Не якийсь там промінчик.

Продавець помаранчево-лимонної шипучки поклав свою руку поверх Естиної. Ніготь на великому пальці в нього був довгий, як у жінки. Він почав водити Естиною рукою вгору-вниз. Спочатку повільно. Потім швидко.

Лимонний напій був холодний і солодкий. Пеніс — гарячий і твердий.

Фортеп’янові клавіші пильно дивилися.

— То твоя бабуся має фабрику, так? — спитав продавець помаранчево-лимонної шипучки. — І що то за фабрика?

— Там виробляють багато продукції, — відказав, не підводячи погляду, Еста з соломинкою в роті. — «Сквош», маринади, джеми, порошок каррі. Скибки ананаса.

— Добре, — сказав продавець шипучки. — Чудово.

Його рука стиснула Естину сильніше. Була міцна і спітніла. Й рухалася ще швидше.

Хутко, хутко, хутчіш!

Ну ж бо, ну ж бо, жвавіш!

Без всякого спину,

Хутчіш, без упину,

Доки не добіжиш!

Розмоклою паперовою соломинкою (добряче сплюснутою в роті від слини і страху) піднімалася рідка лимонна солоднеча. Дуючи в ту соломинку — а друга рука тим часом знай рухалася й рухалася вгору-вниз, — Еста видував у пляшці бульбашки. Липкі й солодкі лимонні бульбашки з напою, який не ліз йому в горло. Подумки він укладав перелік продукції бабусиної фабрики.

МАРИНАДИ

Манго

Зелений перець

Китайський гіркий гарбуз

Часник

Солений лайм

СКВОШІ

Помаранчевий

Виноградний

Ананасовий

Манго

ДЖЕМИ

Банановий

Змішаний фруктовий

Грейпфрутовий

А тоді хрящувато-щетинисте лице скривилося, й Естина рука нараз зробилася мокра, гаряча і липка. На ній був яєчний білок. Такий білий яєчний білок. Зі звареного на рідко яйця. Лимонний напій був холодний і солодкий. Пеніс — м’який і якийсь плюсклий, ніби порожня шкіряна калитка. Своєю ганчіркою брудного кольору продавець шипучки витер Есті ту руку.

— Ну, допивай, — мовив він і лагідно плеснув Есту по задниці. По тугих сливах у штанах-«дудочках». Внизу були ще гостроносі бежеві штиблети. — Не можна марнувати добро. Подумай про всіх тих бідних, яким нічого їсти й пити. Тобі пощастило: ти багатий, маєш кишенькові, ще й бабусину фабрику успадкуєш. Дякуй Богові — жодних тобі турбот. Допивай.

І так-от, за буфетною стійкою у вестибюлі «Ярусу принцеси» в кіно «Абгілаш», першому у Кералі широкоекранному кінотеатрі (70-міліметрова плівка, система «сінемаскоп»), Естаппен Яко допив безкоштовну пляшку шипучого страху з лимонним смаком. Надто лимонного, надто холодного. Надто солодкого.