Олександр Зоря-Заря, Ольга Заря - МарІуполь. Як ми виживали... Хроніка війни., Олександр Зоря-Заря, Ольга Заря

ДЕНЬ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ. «Гостинність, що дарує надію. Небезпечна реальність Бердянська»

Олександр Зоря-Заря (текст і вірші)

 

ДЕНЬ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ

Приби́лися до бе́рега, як хви́лі…

Гости́нність, доброта́ зустрі́ли нас –

це кра́щі лі́ки для душі́ і ті́ла…

І во́гник милосе́рдя не пога́с.

Хроніка подій. 22.03.22 (вівторок)

7:00.

Україномовні жінки залишили своє розташування, мов перекотиполе на вітрі. На їхні місця прийшли нові люди, які прибувають безперестанку, як хвилі на берег.

 

12:00.

Прийшли Володимир і Валентин. Ми разом вирішили залишити машину без акумулятора на стоянці біля школи. Речі до мами Володимира (1 км) можна перенести за дві ходки. Вчотирьох (Володимир, Валентин, я і Дмитро) вирушили в першу ходку.

 

12:30.

Нас радісно зустріла мама Володимира — Валентина Іванівна. Хлопці вирушили в другу ходку, а мене залишили приймати ванну вперше з початку березня. У "звільненому" Бердянську немає ні опалення, ні газу. Їжу готують на електроплиті, а воду гріють у бойлері (якщо не вимкнено електрику). Купатися в гарячій воді — справжнє блаженство. Дивився на свою опухлу ліву ногу і думав, що ще недостатньо часу минуло для зменшення опухлості. Але мене здивували пальці на цій же лівій нозі. Вони були настільки чорні й у бруді, як, ніби я, ніколи їх не мив. Відтираючи пальці мильною мочалкою, я не відразу зрозумів, що вони сині, що це суцільний синець, що це продовження травми опухлої ноги.

 

14:00.

Прибула друга ходка. Явились усі. У квартирі всі три кімнати роздільні. Перша по коридору — зал, у якому розмістилася господиня Валентина Іванівна. Далі по коридору дві спальні — навпроти одна одної. В одній із них розмістилися ми з дружиною, а в іншій — син на дивані та сестра на ліжку. Опалення в Бердянську немає, тому все ще спимо одягненими.

 

16:00.

У залі у Валентини Іванівни стоїть шафа — точна копія тієї шафи, що була у моїх батьків. І придбали ці шафи приблизно в один і той же час. Через це обстава сприймається цілком домашньою.

 

19:00.

Валентина Іванівна приготувала чудову вечерю (за нинішніми часами — шикарну). Окрім іншого, ми вперше спробували смажену тюльку. Дуже смачно! Раніше й не підозрював, що нашу азовську тюльку можна смажити.

 

20:00.

Спілкуємось. Дізнаємося про мітинги в Бердянську проти нової влади. У них брав участь і Володимир. Дізнаємося, що після кожного мітингу зникають люди (найбільш активні), і слідів їх, поки що, не можуть знайти. Тому, думаю, ці потрібні заходи дуже ризиковані й небезпечні!

 

22:00.

Телебачення України влада, що приїхала на танках, як до себе додому, відключила кілька днів тому. Відправляємося спати.

 

Трива́ють мі́тинги лю́дні – за во́лю!

І го́лос свобо́ди, як за́клик звучи́ть…

Москву́ це драту́є і непоко́їть –

і лю́ди зника́ють, як ті́ні вночі́.

 

Анонс (День 27 → День 28):

Після знаходження прихистку у Валентини Іванівни, герої стикаються з новими викликами. Окупанти починають арештовувати активістів, а по телевізору лунає лише пропаганда. Чи зможуть герої уникнути загроз, які чатують у місті, і знайти спосіб втекти? Двадцять восьмий день покаже, наскільки небезпечно залишатися під окупацією і як важливо зробити правильний вибір.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍