Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

class="calibre1">відчиняти усі дверцята, до яких міг дотягтися — все те саме.

Шаддид виникла поруч, її обличчя побіліло від люті.

— План Б? — запитав Міллер.

Шаддид сплюнула на підлогу, а тоді заплющила очі. Очні

яблука ходили під повіками, наче вона спала. Минуло два довгі

вдихи та видихи, поки Шаддид розплющила очі.

— Перевірте шафки штурмового загону. Там має бути

достатньо, щоби спорядити двох людей у кожному загоні.

— Снайпери? — уточнив Міллер.

— Маєте кращу ідею, детективе? — Шаддид особливо

наголосила на останньому слові.

Міллер підняв руки, погоджуючись. Бойове спорядження

покликане залякувати й контролювати. Штурмове — вбивати

якомога ефективніше. Схоже, межі їхніх повноважень щойно

змінилися.

* * *

Щодня на причалах Церери стояло до тисячі кораблів — ділова

активність рідко вповільнювалась і ніколи не зупинялася.

Кожен сектор вміщав до двадцяти кораблів, а також пов’язані

з ними потоки людей і вантажу, транспортні автокари, автонавантажувачі та підйомні крани. Його загін мусив

контролювати двадцять таких секторів.

Повітря просякло антифризом і мастилом. Гравітація тут

трішечки перевищувала 0,3 g — саме обертання станції надавало

цьому місцю гнітючу ауру небезпеки. Міллерові порт не

подобався. Вакуум так близько під ногами його нервував.

Проминаючи групи докерів і водіїв-транспортників, Міллер не

знав, усміхатися йому чи супитися. Він був тут, аби залякати

людей та позбавити їх думок про порушення порядку —

й водночас він був тут, аби підбадьорити їх і показати, що все під

контролем. Пройшовши перші три сектори, обрав усмішку. Така

брехня йому вдавалася краще.

На перехресті між дев’ятнадцятим і двадцятим сектором вони

почули крики. Міллер видобув із кишені планшетний термінал, під’єднався до центральної системи спостереження й вивів на

екран зображення з поліційних камер. Лише за кілька секунд

знайшов те, що шукав, — натовп із п’ятдесяти чи шістдесяти

цивільних, який розтягнувся на майже всю ширину тунелю, перекриваючи рух в обидва боки. Над головами розмахували

зброєю. Ножі, дрючки. Щонайменше два пістолети. Кулаки

здіймалися в повітря. А посеред усього цього голий до пояса

здоровань забивав когось до смерті.

— Почалося, — мовив Міллер, помахом наказуючи своїй

команді бігти.

Він був за сто метрів від повороту, за яким на них чекав згусток

людського насильства, коли побачив, як той чоловік із голим

торсом збив свою жертву з ніг, а тоді наступив їй на шию. Голова

вивернулася під таким кутом, що не залишав запитань. Міллер

сповільнив свою команду до пришвидшеної ходи —

арештовувати вбивцю у колі його прибічників і так буде

непросто, нема сенсу передчасно втомлюватися.

Але вода вже почервоніла від крові, Міллер це відчував.

Натовп був готовий вихлюпнутися. На станцію, на кораблі.

Якщо інші люди почнуть приєднуватися до хаосу... куди

попрямує юрба? Рівнем вище і на пів кілометра проти обертання

був бордель, що орієнтувався на клієнтуру з внутрішніх планет.

Митний інспектор із двадцять першого сектора взяв за дружину

дівчину з Місяця і вихвалявся цим, мабуть, понад міру.

Міллер бачив, що цілей надто багато, навіть розподіляючи

снайперів на позиції. Йому доведеться домовлятися зі стихією.

Треба зупинити її тут, і тоді не буде нових трупів.

Кендис у його уяві схрестила руки на грудях і запитала: «Який

у тебе план Б?»

Зовнішній край натовпу запримітив їх задовго до того, як

Міллер підійшов. Маса тіл змістилася, перерозподіляючи

ймовірні загрози. Міллер зісунув капелюха на потилицю.

Чоловіки, жінки. Темношкірі, блідошкірі, брунатношкірі —

в усіх довгі, тонкі статури поясан і викривлені люттю роти

шимпанзе, які вийшли на стежку війни.

— Дозвольте зняти двійко з них, офіцере, — сказала Ґелбфіш

у свій планшет. — Наженемо трохи Господнього страху.

— Ще встигнемо, — відповів Міллер, усміхаючись

розлюченому натовпові. — Ще встигнемо...

У передніх лавах був той, кого він сподівався побачити.

Напівголий здоровань. Високий і кремезний, руки вкриті

кров’ю; кров також заляпала його