Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

кристалізується масове заворушення.

— Оцього? — перепитала Ґелбфіш, і Міллер знав, що крихітна

ультрафіолетова цятка зараз танцює на чолі Напівголого, поки

той шкіриться у бік Міллера та вбраних в уніформи людей позад

нього.

— Ні, — відповів Міллер. — Так інші оскаженіють.

— Що тоді робимо? — запитав Бравн.

Непогане питання.

— Офіцере, — знову озвалася Ґелбфіш, — мудак-здоровило має

татуху ОПА на лівому плечі.

— Що ж, якщо тобі доведеться його підстрелити, цілься в ту

татуху.

Сказавши це, Міллер вийшов наперед, під’єднуючи свій

термінал до місцевої системи і заглушуючи сирену. Коли він

заговорив знову, його голос було чути з динаміків над головами.

— Говорить детектив Міллер. Якщо не хочете потрапити за

ґрати за співучасть у вбивстві, розходьтеся негайно, — а тоді, вимкнувши мікрофон, звернувся до Напівголого: — Тільки не

ти, здорованчику. Один різкий рух, і в тобі пів десятка куль.

Хтось із натовпу пожбурив гайковий ключ — металево-сріб-лястий заряд пролетів низькою дугою просто Міллерові

в голову. Він майже встиг відступити вбік, але руків’я зачепила

йому вухо. У голові розгонисто й низько задзвеніло, а шиї стало

мокро від крові, що цівкою потекла вниз.

— Не стріляти! — гукнув Міллер. — Не стріляти!

У натовпі зареготали, подумавши, що він говорить до них. Ідіоти. Напівголий підбадьорився і вийшов перед усіма. Стероїди

збільшили його стегна до настільки неприродних пропорцій, що

він ходив перекотом. Міллер знову ввімкнув мікрофон на своєму

планшетному терміналі. Поки натовп дивився на протистояння

цих двох, натовп нічого не ламав. Натовп не розростався. Поки

що.

— То що, друзяко, ти тільки беззахисних здатен лупцювати чи

можна приєднатися? — Міллер говорив рівним тоном, але

портові динаміки розносили його слова, ніби Господню

проповідь.

— Чо ти там гавкаєш, землянська шавко? — гаркнув

Напівголий.

— Землянська? — Міллер гмикнув. — Я схожий на того, хто

виріс у колодязі? Та я на цій каменюці народився.

— Жереш корм внутряцький, то ти їх сучка.

— Ти впевнений?

— Дуей, сучара, — Напівголий почав грати грудними м’язами.

Міллер ледве стримувався, щоб не зареготати.

— То вбити того нещасного було благим ділом для станції? Для

всього Поясу? Та ти просто лох, синку. Тебе смикають за

ниточки. Вони хочуть, щоб усі ви тут трошки побуянили, як

зграя безмозкої дітлашні, а тоді в них буде причина все тут нафіг

позакривати.

— Шраубен зі, зі вайбхен, — вилаявся Напівголий поясанським

діалектом німецької і загрозливо подався вперед.

«Гаразд, мене тут уже вкотре назвали сукою», — подумав

Міллер.

— Коліна, — наказав.

Ноги Напівголого вибухнули двома однаковими багряними

струменями, і він гепнувся додолу, несамовито волаючи. Поки

той корчився на підлозі, Міллер обійшов його та звернувся до

натовпу:

— То ви всі слухаєтеся цього пендехо? Та ну, бляха, ви ж

шарите, шо зара’ буде. Усім зара’ танці захочеться, і то так буде, ага? Ну переїбали вони ту аґва, і ми всі січемо відповідь. Нах

у шлюз, ага?

Він читав їхні обличчя: раптовий страх перед снайперами, тоді

збентеження. Міллер насідав, не даючи їм часу подумати. Він

знову перемкнувся на мову нижніх рівнів — ту, якою говорили

влада та освіта.

— Ви знаєте, чого хоче Марс? Марс хоче, щоб ви це робили.

Вони послали сюди цього мудака, щоб потім кожен міг

подивитися на поясан і сказати, що ми психовані дикуни, які

трощать власну станцію. Вони хочуть сказати своїм, що ми такі

ж, як і вони. Але ні! Ми поясани, і ми про своїх піклуємося.

Він витягнув чоловіка з передніх рядів натовпу. Не такий

накачаний, як Напівголий, але все одно кремезний. На

передпліччі той мав розкреслене коло ОПА.

— От ти, — звернувся до нього Міллер. — Ти готовий битися за

Пояс?

— Дуей, — кивнув чоловік.

— Не сумніваюся в цьому. Він теж був готовий, — Міллер

показав великим пальцем на Напівголого. — А тепер він каліка.

І сяде за вбивство. Отже, ми вже втратили одного. Бачиш? Вони

нацьковують нас одне на