Джеймс Баррі - Пітер Пен

роботі ще не кінець, бо не на індіанців він вийшов полювати — вони були лише бджолами, яких треба викурити, щоб дістатися до меду. А медом був Пітер Пен — Пітер Пен і Венді, і вся їхня команда, але насамперед — Пітер.

Пітер був такий маленький хлопчик, що нас може здивувати несамовита ненависть до нього дорослого чоловіка. Так, цей хлопчик справді згодував крокодилові Гакову руку, але навіть цей вчинок вкупі з подальшою смертельною небезпекою для Гака через крокодилячу невідчепність ледве чи пояснює таку невідступну і люту жагу помсти. Так, було в Пітері щось таке, що доводило капітана піратів до шалу. Це була не його відвага, не приваблива зовнішність, це було не… Але чого ходити довкола, коли ми добре знаємо цю рису і можемо її назвати. Так, це була Пітерова зухвалість.

Вона в’їлася капітанові в печінки; вона змушувала його залізний кіготь нервово сіпатися; вона вночі гризла його, як блоха.

І поки Пітер був живий, цей вимучений чоловік почував себе левом у клітці, в яку залетів нахабний горобець.

Отже, тепер питання було в тому, як спуститися вниз тими дуплавими стовбурами, або ж як загнати під землю його вірних псів? Гак обмацав своїми хижими очима кожного з них, визначаючи, хто найтонший. Вони неспокійно тупцялися на місці, бо добре знали, що при потребі він без вагань заштовхає їх туди палицями.

А що там у хлопчиків?

Востаннє ми бачили їх разом, коли почулися перші звуки бою, — вони тоді застигли, як кам’яні фігури, з відкритими ротами і простягнутими до Пітера руками. А тепер усі вже закрили роти й опустили руки.

Побоїще вгорі, над домом, скінчилося так само раптово, як і почалося, воно прошуміло, ніби стрімкий порив вітру; але хлопчаки знали, що підсумок бою визначить їхню подальшу долю.

Хто ж переміг?

Пірати пильно підслуховували у кожному дуплі і чули це запитання з вуст кожного хлопчика — на біду, почули вони й відповідь Пітера.

— Якщо перемогли індіанці, вони почнуть бити в тамтами — це їхній сигнал перемоги.

А Смі якраз натрапив на тамтам і тепер сидів на ньому верхи.

— Ви більше ніколи не почуєте тамтамів, — пробурмотів він собі під ніс, бо було суворо заборонено порушувати тишу.

І тут, на його превеликий подив, Гак наказав бити в тамтами, і спроквола Смі дійшов до розуміння цього жахливого злісного наказу. Мабуть, ще ніколи цей простий чоловік так не захоплювався своїм капітаном.

Смі двічі вдарив у тамтам і зупинився, вдоволено прислухаючись.

— Тамтами! — почули негідники крик Пітера. — Індіанці перемогли!

Приречені діти відповіли радісними вигуками, що звучали як музика для піратів на галявині, і майже відразу всі знову почали прощатися з Пітером. Це здивувало піратів, але всі їхні враження потонули у тріумфальному очікуванні, що ворог ось-ось підійде до дерев. Вони вдоволено шкірились один до одного і потирали руки. Тихо і чітко Гак віддав накази: розташуватися по одному біля кожного дерева, а решті вишикуватися в шеренгу з інтервалом між собою в один метр.

Розділ 13. А ви вірите, що феї бувають?

Чим швидше ми покінчимо з цим кошмаром, тим краще. Першим зі свого дерева висунувся Кудрик. Він потрапив з дупла просто в руки Чекко, а той перекинув його Смі, а той — Старкі, а той — Біллу Джакесу, а той — Нудлерові, і так його жбурляли від одного до іншого, аж поки він не впав під ноги Чорного пірата. Усіх інших хлопчаків вихопили з їхніх дерев так само жорстоко: їх по двоє-троє підкиали в повітря, перекидали з рук в руки, як вантажать на корабель тюки з товаром.

Зовсім інакше поставилися до Венді, що вийшла зі сховку останньою. З іронічною люб’язністю Гак зняв перед нею капелюха, запропонував руку і так супроводжував до того місця, де усім зав’язували роти. Він це зробив з таким тактом і був такий незрівнянно галантний, що просто зачарував Венді, яка навіть не подумала кричати. Вона ж була просто маленька дівчинка.

Мабуть, було б наклепом сказати, що Гак на якийсь момент заворожив її, і ми згадуємо про це тільки тому, що ця її помилка призвела до непередбачуваних наслідків. Якби вона гордо висмикнула свою руку (а ми дуже раді були б написати про це), її теж перекидали б із рук в руки, так само, як інших дітей, і тоді Гака не було б при зв’язуванні полонених. А якби його не було при цьому, то він не відкрив би таємницю Ледь-Ледя. А якби він не відкрив цю таємницю, то, мабуть, не міг би вчинити підлого замаху на життя Пітера.

Дітей зв’язали так, щоб вони не могли полетіти: кожного склали вдвоє, коліньми до вух; і для цього чорний пірат розрізав мотузку на дев’ять однакових шматків. Усе йшло як слід, поки не настала черга Ледь-Ледя — цей хлопчик був схожий на такий собі недоладний пакунок, що на нього витратиш всю мотузку і не залишиться найменшого кінчика, щоб зав’язати вузлик. Пірати копали хлопчика ногами, так як ви часом копаєте непіддатливий клунок (хоча насправді слід би було мститися мотузці). І хоч як це дивно звучить, але саме Гак припинив знущання. Він випнув губу у зловтішному тріумфі. Тим часом як його вірні пси пітніли над нещасним хлопчиком, думка їхнього володаря Гака мандрувала значно глибше. Гак дивився в корінь, дошукуючись причини, а не наслідку; і його вдоволений вигляд доводив, що він таки відшукав її. Ледь-Ледь аж поблід, коли збагнув, що Гак розкрив його таємницю. А таємниця полягала в тому, що кожен із хлопчиків міг вільно підійматися і опускатися всередині такого вузького стовбура, куди звичайну людину можна заштовхати тільки добрячою палицею. Біднесенький Ледь-Ледь, найнещасніший з усіх заручників, тепер гірко каявся у тому, що накоїв. У спекотні дні, спраглий, він хлебтав воду без міри, аж поки отак роздувся; і замість того щоб схуднути і знову прилаштуватися до свого дерева, він, нікому не обмовившись і словом, видовбав ширший хід у стовбурі — відповідно до своїх нових габаритів.

Цього Гакові було досить, щоб здогадатися, що тепер, нарешті, доля Пітера в його руках. Та жодного натяку на той страшний план, який власне сформувався у підземних печерах його свідомості, не зірвалося з його вуст; він тільки віддав команду доправити полонених на корабель, а його лишити самого.

Але як їх туди доправити? Зв’язаних у клунки, їх