Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь

ось вам одна частина подвигів, які вам можуть трапитися на кожному кроці вашої поїздки Росією. Є й друга, не менш важлива. Ви можете зробити велику послугу духівництву тих міст, через які проїжджатимете, познайомивши їх краще з товариством, серед якого вони живуть, увівши їх у знання тих речей і каверз, про які не говорить зовсім на сповіді нинішня людина, вважаючи, що вони мають бути поза християнським життям. Це дуже потрібно, тому що багато з духовних, як я знаю, зневірились від безлічі безчинств, що виникли останнім часом, майже упевнились, що їх ніхто тепер не слухає, що слова й проповідь кидаються на повітря і зло пустило так глибоко своє коріння, що не можна вже й думати про його викорінення. Це несправедливо. Грішить нинішня людина, справді, незрівнянно більше, ніж будь-коли раніше, але грішить не від надміру свого власного розпутства, не від нечутливості й не від того, щоб хотіла грішити, а від того, що не бачить гріхів своїх. Ще не ясно і не зовсім відкрилась страшна істина нинішнього віку, що тепер усі грішать до єдиного, але грішать не прямо, а опосередковано. Цього ще не почув добре і сам проповідник; тому й проповідь його кидається на повітря, й люди глухі до слів його. Сказати: «Не крадіть, не розкошуйте, не беріть хабарів, моліться й давайте милостиню неімущим» — тепер ніщо і нічого не зробить. Крім того, що всякий скаже: «Таж це вже відомо», — а ще виправдається перед самим собою і знайде себе заледве не святим. Він скаже: «Красти я не краду: поклади переді мною годинник, червінці, яку хочеш річ — я її не торкнусь; я навіть вигнав за крадіжку свою власну людину; живу я, звісно, розкішно, але у мене немає ні дітей, ні родичів, мені немає для кого збирати копійку, розкошами я навіть приношу користь, хліб майстровим, ремісникам, купцям, фабрикантам; хабар я беру тільки з багатого, котрий сам просить про це, котрому це не в розорення; молитися я молюсь, ось і тепер стою в церкві, хрещуся й б’ю поклони; допомагати — допомагаю: жоден жебрак не йде від мене без мідного гроша, від жодної пожертви на який-небудь благодійний заклад ще не відмовлявся». Словом, він побачить себе не тільки правим після такої проповіді, а ще й запишається своєю безгрішністю.

Проте якщо підняти перед ним завісу й показати йому хоча б частину тих жахів, які він робить опосередковано, а не прямо, тоді він заговорить інакше. Сказати чесному, але короткозорому багачеві, що він, прибираючи свій дім та заводячи у себе все на панську ногу, завдає збитків приманою, поселяючи в іншому, менш багатому, таке ж бажання, котрий через те, щоб не відстати від нього, розорює не тільки власну, а й чужу маєтність, грабує й пускає по миру людей; та після того й представити йому одну з тих жахливих картин голоду всередині Росії, від яких сторч підніметься у нього волосся і яких, може бути, не сталось би, якби не став він жити на панську ногу, та грати першу скрипку у товаристві, та морочити голови іншим. Показати таким же самим чином усім модницям, котрі не люблять нікуди з’являтися в одних і тих самих сукнях і, не доношуючи нічого, нашивають купи нового, йдучи за найменшим вихилясом моди, — показати їм, що вони зовсім не тим грішать, що займаються цією суєтністю і витрачають гроші, але тим, що зробили такий образ життя необхідністю для інших, що чоловік якоїсь жінки схопив уже через це хабара зі свого ж брата чиновника (припустимо, цей чиновник був багатий; але, щоб доставити хабар, він змушений був насісти на менш багатого, а той, зі свого боку, насів на якого-небудь засідателя чи станового пристава, а становий пристав уже невільно був змушений грабувати бідних та неімущих), та після цього й виставити усім модницям картину голоду. Тоді їм не піде на ум який-небудь капелюшок чи модна сукня; побачать вони, що не врятує їх від страшного одвіту перед Богом навіть і грошик, кинутий убогому, навіть і ті чоловіколюбні заклади, котрі закладають вони у містах на рахунок пограбованих провінцій. Ні, чоловік не байдужий, чоловік зрушиться, якщо тільки йому покажеш діло як є. Він тепер зрушиться ще більше, ніж будь-коли раніше, тому що природа його пом’якшена, половина гріхів його — від невідання, а не від розпущеності. Він, як спасителя, обцілує того, хто змусить його звернути погляд на самого себе. Тільки злегка хай підніме проповідник завісу й покаже йому хоч один з тих щохвилинних злочинів, які він робить, в нього вже відніметься дух похвалятися безгрішністю своєю; не стане він виправдовувати свою розкіш підлими й жалюгідними софізмами, нібито потрібна вона з тим, щоб доставляти хліб майстровим. Він і сам тоді зметикує, що розорити півсела чи півповіту з тим, щоб забезпечити хлібом теслю Гамбса[82], — це висновок, який міг утворитися тільки в пустій голові економа XIX віку, а не у здоровій голові розумної людини. А що ж, коли проповідник підніме весь ланцюг тієї безлічі опосередкованих злочинів, які робить чоловік своєю необачністю, гордістю і самовпевненістю в собі й покаже всю небезпеку нинішнього часу, серед якого кожен може погубити за разом кілька душ, не тільки одну свою, серед якого, навіть не будучи безчесним, можна змусити інших бути безчесними і підлотниками однією тільки своєю необачністю, словом — якщо тільки скільки-небудь покаже, як всі небезпечно ходять? Ні, люди не будуть глухими до слів його, не впаде на повітря жодне слово його проповіді. А ви можете на це навести багатьох священників, повідомляючи про всі каверзи нинішнього люду, які ви наберете в дорозі. Та не одним священикам, ви можете й іншим людям принести цим користь. Всім тепер потрібні ці відомості.

Життя треба показати людині, — життя, взяте під кутом його нинішньої плутанини, а не попередньої, — життя, оглянуте не поверховим поглядом світської людини, але зважене й оцінене таким оцінювачем, котрий поглянув на нього вищим поглядом християнина. Велике незнання Росії посеред Росії. Все живе в іноземних журналах і газетах, а не в землі своїй. Місто не знає міста, людина людини; люди, що живуть тільки за однією стіною, здається, ніби живуть за морями. Ви можете під час вашої поїздки їх зазнайомити між собою і зробити взаємний доброчинний розмін відомостями, наче меткий купець, забравши відомості в одному місті, продати їх із зиском у іншому, всіх збагатити і водночас