Тіна Волф - Заборонене кохання, Тіна Волф

-  Дмитрику, - звернулась до батька Марка Еліна, - але ж такої смачної кави, як готує твій син, не вміє ніхто приготувати, а таких смачних тістечок, як може приготувати Ліза, я не куштувала ніде. – і ніжно глянула на Лізу.

-  Ви перебільшуєте, Еліно, з приводу кави. А от такі тістечка, як у моєї маленької принцеси Лізоньки, точно не приготує ніхто, - і так ніжно подивився на Лізу, що та аж зашарілася.

-  Припиніть засмучувати Лізу, - раптом заступився за неї Дмитро Іванович, а потім звернувся до закоханих, - Я такий щасливий, що ви приїхали удвох. І дуже радий, що у мене тепер є не тільки син, а і така прекрасна донечка.

-  Моя Лізонька – найчарівніша! – притулився до неї Марк і чмокнув у щічку.

-  Я чув, синку, що ти хочеш вступити до художньої академії? – досить різко перевів розмову на іншу тему Дмитро Іванович, - Я дізнався про це від Еліни, вона показала мені твої ескізи. Їх бачив не лише я. Мій дуже хороший знайомий, який чудово розуміється на мистецтві, переглянув їх. Для мене була важлива думка людини незацікавленої. Тож він високо оцінив твою майстерність. Але потрібно працювати і навчатися. І це обов’язково! Та і розмова про твою першу виставку залишається у силі. Завтра зв’яжемось з моїм агентом, він все організує.

-  Дякую, тату, - для Марка була важлива думка професіонала, яким був його батько, - Тату, не можу зрозуміти, чому мама ніколи не говорила про те, що ти художник, адже вона знала про мою мрію?

-  Марку, я не одразу став художником. Якби не Еліна, я б художником, можливо, і не був. Все чого я досягнув в житті завдяки Еліні, - і так ніжно подивився на неї, - а мама твоя нічого того не знала. Еліна змусила мене навчатися. Я вступив до художньої академії. Після її закінчення, влаштувався до Еліни в театр художником-декоратором, і це все знову завдяки їй, бо Еліна змогла так розрекламувати мої таланти, що потрапив я туди одразу. Потім ми довгий час жили у Британії, я знову разом з Еліною працював в театрі. Був художником, а Еліна – актрисою. Вже потім, спочатку для себе, а тоді на продаж,  малював картини. Ось якось так, синку.

-  Дмитрик дуже скромний, Марку. Його картини знаходяться в колекціях  багатих  людей не тільки Британії, але і інших країн Європи. Я пишаюся своїм чоловіком, - з ніжністю у голосі мовила Еліна і такими закоханими очима подивилась на свого Дмитрика, що Ліза одразу відкинула всі підозри щодо Марка.

-  Ти молодець, тату! А я пишаюся тим, що ти мій тато. А ще я радий, що ми нарешті зустрілися через стільки років, -  з трепетом говорив Марк, - Тату, в мене є ще запитання і не одне.

-  Кажи.

-  Я хочу на перед вибачитись перед Еліною за моє запитання. Але воно мене мучить.

Ліза насторожилась і подивилась на Марка, а той продовжив. Еліна переглянулась з Дмитром Івановичем.

-  А де тітка Наталка?

Батько лише засміявся, а очі Еліни засяяли і вона посміхнулась також.

-  Еліна і є тітка Наталка.

Марк уважніше подивився на батька, потім на Еліну і промовив:

-  Не розумію? – потім подивився на Лізу, а та сиділа, як мишеня притаївшись і вхопивши за руку Марка.

-  Еліна – актриса. Ще, коли працювала  в театрі у неї був псевдонім. Вона змінила своє сценічне ім’я з Наталки на Еліну, бо Наталок в ті часи було багато, а от Еліни – майже не зустрічались. Це ім’я приклеїлось до Еліни, її всі почали так називати, а вже пізніше, моя кохана дружина,  змінила його офіційно. Ще є запитання, синку?

-  Так.

-  Давай.

-  Мені нещодавно на рахунок надійшла величезна сума грошей. Це від тебе, тату?

- Так. Це на твою мрію, невеличкий завдаток. Я завинив перед тобою більше, синку. Розумію, що за гроші не купиш любов свого сина, але я дуже хочу тобі допомогти.

-  Дякую, тату! І я люблю тебе не за гроші, я люблю тебе тому, що ти мій тато! Але ж цікаво і інше? Звідки ти дізнався, на який рахунок надсилати кошти?

-  Ох, Марку, - обізвалась Еліна, - це після того, як ми зустрічалися в ресторані. Пам’ятаєте? Ви свою карту віддали офіціанту, ну і я скористалась моментом, - сиділа і задоволено посміхалась.

-  Я згадав, - раптом вигукнув Марк, - я згадав, де бачив чоловіка, який зустрів нас на порозі, коли ми сюди приїхали! Це ваш водій? Так?

-  Так, - відповіла Еліна, - а ще за тонованими вікнами авто сидів ваш батько і спостерігав за вами, Марку. Він не наважувався підійти до вас, боявся, що ви не станете з ним розмовляти. Всю «чорну» роботу вимушена була робити я.

-  То ця зустріч з вами була не випадкова? – допитувався Марк.

-  Так. Ольга Владленівна не дуже хотіла, щоб батько із сином зустрічалися. Не розповідала де вас можна було побачити. Тут вже потрібно подякувати Катерині Микитівні, вона там у вас район тримає?! - і посміхнулась, - Згадали?

-  Микитівна? – хмикнув Марк, - ще той агент! А мені навіть нічого не сказала, що мене шукали.

-  Довелось їй здати гроші на утримання її району, тож вона і мовчала, - пояснила Еліна.

Всі аж пожвавішали, згадавши Микитівну, навіть Ліза посміхнулася, бо до цього просто сиділа і уважно все слухала.