Брендон Сандерсон - Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон

Спалах блискавки — і пряме влучання. В Холіна.

Цей неможливий звук. І це світло. Засліплений княжич застиг на місці. А коли все минулося, той виявив, що абсолютно неушкоджений. Він опустив очі на Збрую, яка стиха вібрувала, — від її гудіння шкіру пощипувало, але якось напрочуд заспокійливо. Від ближньої групи паршендійців полетів іще один розряд, але не засліпив його: шолом — як завше, напівпрозорий зсередини — зиґзаґами потемнів, ідеально відтворюючи контури блискавки.

Адолін, зціпивши зуби, усміхнувся на всі кутні і з відчуттям якогось дикунського задоволення врізався в гущу паршенді, розмахуючи Сколкозбройцем, що проходив через їхні шиї. За старовинними легендами, його обладунок створили саме для битви з цими чудовиськами.

Так, ці паршенді були вилощені й грізніші на вигляд, ніж ті, з котрими він стинався раніше, — проте їхні очі вигоряли так само запросто. Вороги валилися долі, а з їхніх грудей виповзало казна-що — якийсь маленький червоний спрен, схожий на крихітну блискавицю: він спурхував у повітря й щезав.

— Їх можна вбити! — закричав неподалік хтось із солдатів. — Вони смертні!

Решта підхопили ці слова, передаючи їх далі по шеренгах. Хай яка очевидна, ця істина збадьорила бійців, і їхні лави ринули вперед.

«Вони смертні».

***

Шаллан гарячково малювала.

Мапу. Чорнилом. Кожен штрих мав бути точним. На підлозі широко розкинувся великий ватман, виготовлений на спецзамовлення. Масштабнішої картини дівчина ще ніколи не створювала, квадрат за квадратом заповнюючи її в міру того, як експедиція просувалася вглиб Рівнин.

А паралельно упіввуха слухала розмову решти вчених, які перебували в наметі. Це відволікало, але мало неабияку вагу.

Ще одна звивиста лінія утворила продовгувате плато — таке саме, як художниця зобразила в семи інших місцях. Рівнини мали чотирикратну радіальну симетрію, ускладнену дзеркальною по центру кожного сегмента, а це означало, що будь-який елемент зображеного в одному квадранті відтворювався, відповідно відбиваючись, у решті. Щоправда, східний бік зазнав ерозії, і в цьому сенсі її мапа хибувала на неточність — але Шаллан мала бути послідовна й довершити розпочате, щоб стало видно цілісну картину.

— Дозвольте доповісти, — випалила розвідниця, вриваючись до намету і впускаючи за собою порив неочікуваного вологого вітру — за відчуттям достоту як той, що знімається перед великобурею.

— Доповідай, — сказала Інадара.

Ця сувора жінка, яку мали за велику вчену, нагадувала Шаллан подвижників її батька. У кутку стояв, схрестивши руки, княжич Ренарін. У Сколкозбруї. Йому ж бо наказали захищати їх усіх, якщо паршенді спробують прорватися на командне плато.

— Велике плато по центру достоту таке, як оповідав нам паршмен, — промовила засапана розвідниця. — Воно лежить усього за одне плато на схід від нашого. — Лин була міцною на вигляд жінкою з довгим чорним волоссям і проникливими очима. — Воно явно населене, але просто зараз там, схоже, нікого немає.

— А що з плато довкола нього? — запитала Інадара.

— Шим і Фелт саме ведуть там розвідку, — сказала Лин. — Останній має незабаром повернутися. Я можу згрубша накидати для вас те, що бачила на центральному плато.

— Тоді берися до роботи, — звеліла Інадара. — Бо нам треба знайти Присяжну браму.

Шаллан змахнула з мапи крапельку води, що випадково впала з плаща Лин, і продовжила малювати. Дорогою від таборів їй удалося картографувати методом екстраполяції вісім послідовних серій плато, які дзеркально відбитими парами тяглися з чотирьох кінців Рівнин до центру.

Дівчина майже закінчила останню з восьми «рук», які сягали в серце Рівнин. Перебуваючи так близько від центру, вона — ґрунтуючись на зібраних донесеннях розвідників і тому, що побачила на власні очі — змогла вичерпно заповнити середину мапи. Рлайн надав цінні пояснення, але зобразити для неї центральні плато не зумів: він ніколи не зауважував їхніх обрисів, а картографія потребувала точних даних.

На щастя, зібраної інформації майже вистачило, й серйозні доповнення були непотрібні. Вона вже закінчувала.

— Ну, що скажете? — спитала Лин.

— Покажи це Її Світлості Шаллан.

У тоні Інадари пролунало невдоволення, але для неї це, здавалося, було нормально.

Шаллан окинула поглядом мапу, яку нашвидкуруч накреслила Лин, і, кивнувши, повернулася до роботи над власною. Ліпше було б самій подивитися на центральне плато, але ріг, який зобразила розвідниця, підказав дівчині одну думку.

— То ви нас і словом не вдостоїте? — спитала Інадара.

— Я ще не закінчила, — відказала Шаллан, мочаючи перо в чорнильницю.

— Наказ розшукати Присяжну браму надійшов від самого великого князя…

— І я його виконаю.

Знадвору щось ударило — наче далека блискавка.

— Ммм… — видобув Фрактал. — Погано. Дуже погано.

Інадара зиркнула на Криптика, який жолобив підлогу коло Шаллан.

— Не до вподоби мені ця істота. Спрени не повинні говорити. Вона, бува, не від лукавого? Себто Спустошувачів…

— Я не спрен спустошення, — заперечив Фрактал.

— Ваша Світлосте Шаллан…

— Він не спрен спустошення, — неуважливо повторила та.

— Треба дослідити його, — промовила Інадара. — Скільки вже, кажете, минуло, відколи він ув’язався за вами?

Долівкою прогупали важкі кроки — княжич Ренарін виступив наперед. Шаллан воліла б зберегти Фрактала в таємниці, але коли стали зніматися вітри, той почав голосно гудіти. Ну а тепер, коли він привернув увагу вчених, діватися було тим паче нікуди. Ренарін нахилився над Криптиком, який, здавалося, зацікавив княжича.

І не тільки його.

— Без цього спрена тут, мабуть, не обійшлося, — стояла на своєму Інадара. — Вам не варто так швидко відкидати мою теорію. Я так само вважаю, що він може бути споріднений зі Спустошувачами.

— Стара, ти що, закономірностей не знаєш? — визвірився на неї Фрактал. І коли це він наловчився давати відкоша? — Спустошувачі їх не мають. А до того ж я читав у вашому фольклорі, що в них веретеноподібні, кістляві кінцівки й жахливі обличчя. Тож коли тобі кортить знайти Спустошувача, я порадив би почати пошуки в дзеркалі.

Інадара відсахнулася й, сердито тупаючи, відійшла обговорити з Її Світлістю Велат і подвижником Ісасіком, що вони думають про мапу Шаллан.

А та, не припиняючи малювати, всміхнулася.

— А спритно ти її відшив.

— Бо я старанно вчуся, — відказав Фрактал. — Обра́зи стануть моїм одноплемінцям у величезній пригоді, адже вони — дуже цікаві поєднання правди та брехні.

Знадвору не стихало якесь ляскання.

— Що то таке? — тихенько спитала художниця, закінчуючи малювати чергове плато.

— Спрени бурі, — відповів Фрактал. — І вони таки різновид спренів спустошення. Це не на добре. В мене таке відчуття, неначе затівається щось дуже небезпечне. Малюй швидше.

— Присяжна брама має бути десь на серединному плато, — промовила Інадара до гурту вчених.

— Нам нізащо не встигнути обшукати там кожен куточок, — відказав один із подвижників, який, здавалося, тільки й робив, що знімав і протирав окуляри. Він знову надягнув їх. — Адже те плато набагато більше за будь-яке виявлене на Рівнинах.

Так, це було проблематично. То як же розшукати Присяжну браму? Вона могла критися де завгодно. «Ні, — подумки заперечила Шаллан, наносячи точні штрихи, — на старовинних мапах те, що Ясна мала за