Євгеній Павлович Литвак - Епоха слави і надії, Євгеній Павлович Литвак

по собі життя не має сенсу, якщо ти в нього його не вкладеш. Поки ви робите наступний вдих. Хтось робить свій останній. Перестаньте скаржитися, цінуєте життя.

– Тоді що ти вкладаєш у своє життя?

Сатана подивився на ченця. Він здавався йому таким юним, але вже дуже відважним юнаком.

– Для мене життя – це свобода. Я міняю своє життя, коли захочу і, як захочу, тоді, як ти обмежений лише однією роллю. Вчора я полонений, сьогодні капітан! – Повторив свою фразу Сатана

– А завтра Цар Світу? – Закінчив за нього Дітар.

Сатана знову засміявся.

– Так, або навіть чернець. – Відповів капітан. – Життя – це гра і я впевнений, в ній можна виграти.

– Але можна і програти. – Сказав Дітар.

– Все відносно. – Спокійним голосом сказав Сатанаель. – Твоя поразка – це моя перемога. Навіть час для кожного з нас тече по-різному і, потрапивши сюди, ти в цьому переконався. Думаєш, ти зможеш побачити своїх минулих друзів? – Капітан зробив паузу, чекаючи відповіді ченця, але Дітар промовчав.

Чернець з капітаном піднялися на місток і дивилися в далечінь. Берег придбав чіткі контури. Гострі скелясті хребти нагадували стіну. Їх висота і розташування не давали так просто підібратися до берега. З води бачилися камені і невеликі проблиски суші.

– Бачиш ці рифи? – Вказав пальцем Сатана на валуни біля берега.

Чернець примружив очі і побачив багато маленьких і великих шматків скелі з гострими краями.

– Та бачу. – Відгукнувся Дітар

– Минулого разу я розбив тут свій корабель "Ковчег". Ми намагалися підплисти ближче, але тут немає ніяких причалів чи бухт, тільки каміння.

– Тому зараз ми пливемо туди на човнах. – Вимовив чернець і повернув голову в бік туману, що насувався. – А це що? – Запитав Дітар, вказуючи на каламутну хмару, що рухалася в їх бік.

Туман був блакитного відтінку, і своєю густотою він прямо – таки поглинав усе. Повільно рухаючись у бік берега, він наближався до корабля.

– Ці невеликі хмари часто з'являються біля берега. – Відповідав Сатана. – Але потрапляти в такий туман не варто. На них діють "дзеркала" і, потрапивши в такий туман, твій час перекинеться з ніг на голову. Може піти швидше, а може повільніше. Важко сказати.

Чернець не відривав погляд від туману. Він зачарував Дітара. Сатана помітив це і вирішив скористатися моментом. Він покинув місток непомітно і тихо попрямував до своєї каюти.

Хлопання об воду відвернули Дітара, і коли він озирнувся, то капітан зник. Його це вже не бентежило, Сатана вмів пропадати без сліду. Човни спускали на воду. Агіас керував процесом навантаження і стежив, щоб нічого не забули.

– Ми попливемо перші. – Сказав Агіас, побачивши поруч свого друга. – Я не хочу плисти позаду всіх і пропустити найцікавіше.

– Я вдячний, що ти тут, Агіас. – Подякував Дітар. – Тобі дістанеться бажане. А, ще ти краще за будь – кого зможеш керувати боєм, якщо знадобиться.

– Ну, а якщо ми не впораємося, в чому я сумніваюся, то ви прийдете до нас на допомогу.

– Дочекайся мене! – Почувши ці слова Агіас, обдарував свого друга широкою посмішкою.

– Так вже і бути – Сарафа для тебе прибережу. – Сказав Агіас.

Чернець зробив серйозне обличчя і Дітар зрозумів, що воно означало.

– Адже ми не повернемося з цього берега? – Холодно вимовив Агіас.

– Я так далеко не загадую. – Відповів Дітар.

– Від долі не втічеш.

– Не треба від неї тікати, Агіас. – Підбадьорював його друг. – Треба її прийняти. А прийняти свою долю означає, взяти її в свої руки. А в такі руки, як в тебе, я б і свою долю віддав.

Чернець посміхнувся і поплескав Дітара по плечах.

– Якщо моя доля, вбивати ящерів, – засміявся чернець, – то я сам за нею побіжу.

– Це судно нікуди не попливе. – Переконливо сказав Дітар. – Ми з тобою виплутувалися з багатьох колотнеч, але вибратися з-під землі, буде не простим випробуванням.

Черговий звук перервав бесіду ченців. Шлюпки були спущені на воду і готові. Ченці занурилися в першу і поплили. Агіас подивився вгору, а Дітар на свого друга.

– Побачимося на березі. – Крикнув чернець, і погріб веслами в бік суші, хвилі погойдували шлюпку з ченцями.

Наступний човен вже вантажився і Дітар не втрачаючи часу, пішов в каюту капітана. Сатана був "слизьким", і Дітар не хотів випускати його із вигляду надовго. Адже його поведінка і манери були підозрілими і насторожували.

– Чому він взагалі погодився плисти. – Роздумував чернець, крокуючи по палубі в бік капітанової каюти.

Знову ті ж двері скрипнули, і чернець зробив крок до кімнати. Стукатися він не збирався, але цього разу його чекав сюрприз. В каюті було темно. Зайшовши в середину, чернець нічого не бачив. Він потер очі руками, сподіваючись, що це допоможе. Невеликий силует з'явився в темряві. Він пройшов ближче і знову потер очі. Як тільки зір до нього повернувся, чернець побачив на підлозі, пов'язану Тарсішу. Руки і ноги дівчини були скуті мотузкою, а в роті був шматок ганчірки, що не давав їй покликати на допомогу.

Вона була при тямі і, побачивши свого коханого, її очі наповнилися сльозами. Дітар був в шоці.

– Вона весь цей час була на кораблі! – Зазвучало на думці в ченця. – Це Сатана вдарив мене по голові та викрав її!

Дітар не міг змиритися з думкою, що він сам доставив її на цьому кораблі до ящерів. Він підбіг до неї і в цей момент двері зачинилися. Чернець обернувся на звук і отримав черговий удар по голові.

Сатана ховався за дверима і коли чернець зайшов, він скористався моментом. Дітар втрачав свідомість.

– Ох, Дітар. – Насміхався Сатана. – Не так складно постукати перед тим, як увійти. Ти не захотів стукати, тому я стукнув тебе.

Тарсіша спробувала закричати, але вийшло лише мукання.

– Не бійся, Дарина, – звернувся капітан до дівчини, – він не помер. Навіщо мені його вбивати, я нікого не вбиваю, а він ще згодиться.

Він нахилився і закинув її собі на плече. Дівчина виривалася і намагалася вдарити його, але Сатана не звертав на це ніякої уваги. Насвистуючи в своїй грайливій манері, він поніс її до останнього човна, що залишився. Знайомий свист, доносився до Дітара, але чув він його все менше, і згодом настала тиша.

Три човни пливли до суші. Агіас і кілька ченців були майже біля самого берега, за ним, метрах в ста, пливли інші ченці, і в самому кінці шлюпка з двома пасажирами – Сатана і пов'язана Дарина. Він кинув її в човен, не піклуючись про її м'яке приземлення, падаючи, дівчина вдарилася головою і