Ігор Ітан - Ореада. 2. Ароморфоз, Ігор Ітан

   — Я ж не сліпий. Люди, які пов'язані з цією історією – зникають. Я став цією мішенню вже тоді, коли погодився на це. І рішення втікати разом з вами – це хоч якийсь шанс урятувати свою дупу. Хоча версія з моральними принципами мені подобається більше. Загалом, одне одному не заважає.

   — Ти знаєш, хто такий Алекс?

   — Олексій? Це єдиний мій безпосередній керівник. Загалом, на диво непересічна та небезпечна людина, — Кузьма витяг свою мокру через соплі та величезну, як рушник, хустку та вкотре висякав носа.

   — Ти що, застуджений? — Ноа гидливо зиркнув на цю процедуру.

   — Ні, нейровегетативний риніт. З'являється непередбачено, частіше, коли нервую. З дитинства страждаю, — він недбало зім'яв свою хустку та засунув назад у кишеню курточки.

   — У чому полягає непересічність Алекса?

   — У його здібностях. Його коефіцієнт інтелекту явно перевищує мої сто сімдесят п'ять, — Кузьма гордо подивився на Ноа. — І річ навіть не лише у високому IQ, а у нехарактерних взагалі для людини розумових здібностях. Він легко, наприклад, перемножує будь-які десятизначні числа, або може утримувати в короткочасній пам'яті більше сотні об'єктів. А для довготривалої так і взагалі я не помітив обмежень. Він здатний запам'ятовувати з фотографічною точністю. Окрім того, він має величезну фізичну силу. Я бачив, як одного разу він припідняв автомобіль за буксирний гак. Це все при його звичайній зовнішності та худорлявій комплекції.

   — Як таке можливо для людини?

   — Я не фахівець у цій галузі, але чув від моїх колег про різні нетрадиційні засекречені дослідження та вже працюючі технології, якими бавляться наші спецслужби, залучаючи фахівців із різних наукових областей.

   — Що означає нетрадиційних?

   — Йдеться про екстрасенсорику, телекінез, телепортацію та іншу подібну тематику.

   — І ти серйозно до цього ставишся?

   — Ну, не знаю, мені доводилося мати справу з досить дивними історіями.

   — Як знайти Алекса?

   — Це проблематично. З тими, хто в курсі, що являє собою цей гіноїд, тобто, вибач, Леа, він зустрічається без попередження в зручному для нього місці і в зручний для нього час. Я не маю можливості безпосередньо призначити йому зустріч.

   — А ті, хто не в курсі?

   — Наприклад, ті головорізи тусуються та узгоджують свої дії через охоронну агенцію Le bouclier, що на бульварі Форе. Вона, по суті, є прикриттям. Наскільки я зрозумів, вони подібними справами займалися систематично. Як вони там координуються, я не знаю.

   — Але ж у тебе може виникнути потреба зв'язатися з Алексом?

   — У цьому випадку я повідомляв Ела в Le bouclier, а потім чекав візиту Олексія.

   — Ела? — перепитав Ноа.

   — Так, він у головорізів щось на кшталт головного. Був. Здається, це його труп я бачив під вікном їдальні?

   — Хм, тоді, здається, і я теж, — розсіяно підтвердив Ноа.

   — Стривай, а чи не ти його гримнув? — цей здогад від Кузьми прозвучав більше в ствердній формі.

   — Так вийшло, мені просто пощастило.

   — Слухай, звідки в тебе взагалі ці бойові навички та фізична підготовка? Ти ж маєш бути простим ботаніком? Я ж бачив, як ти тримався під час перестрілки з тим головорізом.

   — Леа мене трохи навчила. Не думав тоді, що це мені може стати в нагоді, — на цих словах Ноа обернувся, кілька секунд тривожно оглядаючи Леа. Вона продовжувала нерухомо лежати із заплющеними очима. — Ти знав ще кого-небудь, хто був у курсі, що Леа – гіноїд?

   — Я знав небагатьох, і кого я знав, вже немає живими чи просто зникли.

   — А кого ти знав?

   — Мій колега програміст, з яким я приїхав, зник. До мене був якийсь "доктор" – теж нема. І ось, Кенінг – убитий.

   — Навіщо вони вбили його дружину? — на цьому запитанні Ноа подивився на Каміллу: вона вже тихо спала на руках у Кузьми.

   — Ну, не знаю, можливо, після усунення Кенінга вона могла бути небажаним джерелом інформації для офіційного слідства. Олексій неодноразово зустрічався з Кенінгом у них удома. Крім того, Кенінг пов'язаний з впливовими в країні людьми, задіяними в цій структурі. Олексію він підпорядкувався ситуативно та тимчасово.

   — Звідки ти знаєш, що Алекс зустрічався з Кенінгом у його будинку?

   — Одного разу я був присутнім під час зустрічі, точніше чекав на Олексія в автомобілі перед будинком.

   — Чому ти не втік раніше? Здається, у тебе для цього мали б бути зручніші моменти.

   — По-перше, за мною увесь час як хвіст волочився цей, чи то Тобіс, чи то Тебос. Ти його першим застрелив у дитячій. А по-друге, остаточно я усвідомив, що треба звалювати звідси після усунення сім'ї Кенінга та цієї бійні.

   Проїжджаючи Шардон, Ноа помітив, що за ними вже деякий час не відриваючись, слідує чорний позашляховик Chevrolet. Навіть серед ночі за двоповерховими прямокутними фарами та контурами кузова він здатний був впізнати його зловісний образ із тисячі інших. Лише від одного цього впізнаваного вигляду в нього похололо в душі, адреналін хлинув у кров і серце знову шалено заколотилося. Він звернув на першому ж перехресті міста і проїхав кілька розвилок. У цьому маленькому населеному пункті, що складався з кількох паралельних вулиць, особливо петляти було ніде. Чорний позашляховик продовжував слідувати за ним як прив'язаний.