Рік Вейкман (Wakeman) - Сварлива рок-зірка в літах, Рік Вейкман (Wakeman)

у моїй роботі та житті є те, що тепер я можу вважати Піта Тауншенда та Роджера Долтрі хорошими друзями, як і покійного великого Джона Ентвісла.

Муні був чудовою людиною, до Апні (а для тих, хто не знайомий з Лондоном, це станція перед Баркінгом на лінії District), йому не вистачало однієї зупинки, але він мав одне з найбільших сердець, і я думав, що світ належить тільки йому. Це правда, що він був неймовірним барабанщиком, це не просто моє власне відчуття. Одного разу я запитав Роджера Долтрі: "Як ви аранжуєте свої окремі партії, коли збираєте разом нові твори?". Кожен гурт робить це по-різному, тому мені було цікаво. Він сказав: "Ну, Піт і Джон опрацьовують свої партії, я приходжу і записую вокал, а потім Муні просто виконує барабанне соло від початку до кінця".

Безцінний.

Звичайно ж, Кіт Мун був відомий тим, що заганяв машини в басейни, за якимось жахливими вечірками тощо, і у нас всіх є історія про вечірку з ним. Я був у турі Tales from Topographic Oceans з Yes в Австралії в той самий час, коли The Who грали там Томмі, саме тоді я провів цей незабутній вечір з цим чоловіком. Насправді я знав його не дуже довго – ми, очевидно, бачили один одного і зустрічалися після кількох концертів, але ми точно не були близькими друзями. Тож я був приємно здивований, коли одного вечора в моєму готелі задзвонив телефон, і це був Кіт.

- Ріку, сьогодні в мене вихідний. Ти не хочеш піти десь поїсти?

- Я б із задоволенням, Кіт…

Я сказав це не без з невеликого трепету; мій хороший друг Вів Стеншелл сказав, що якщо ти поїдеш з Кітом Муном, ти повернешся або в поліцейському фургоні, або через якусь установу. Це було в ті часи, коли Муні виходив одягнений у нацистський однострій, гусячим кроком заходив у клуби, поливаючи людей з вогнегасника. Тож я знав, що чекаю чогось, м’яко кажучи, незвичайного.

Ми зустрілися в барі і, оскільки ми обидва були досить пристрасними до чарки або й семи, вже скоро відчули, що розігрілися. Кіт сказав, що тут є ресторан, який він хотів би спробувати, оскільки він чув, що той дуже хороший.

- Ти вже замовив там місця, Кіт?

- Е-е, мабуть, краще забронювати його на твоє ім’я, Ріку. Мені заборонено відвідувати більшість ресторанів у всьому світі.

Репутація Кіта на цей час була така, що йому доводилося зберігати таємницю щодо своїх нічних набігів. Ми полетіли на лімузині й опинилися в цьому справді шикарному ексклюзивному ресторані. Він був чудово мебльований, і там було близько сорока столиків, усі дуже пристойні, дуже офіційні. Метрдотель впізнав мене і був дуже привітний. Але коли він поглянув мені за спину й побачив Кіта, його обличчя спохмурніло. Я представив Кіта – не те, що мені потрібно було – і Кіт просто нахабно подивився на цього чоловіка з тією своєю посмішкою з проваллями замість зубів.

Метр на мить замовк: можна було майже побачити, як він намагається придумати, як не дозволити Кіту їсти тут, але це йому не вдалося, тож натомість нас провели до столика у найвіддаленішому кутку приміщення. Потім він побіг геть і поговорив зі своїм персоналом, який, очевидно, всрався через те, хто щойно прибув.

Проте ми з’їли чудову вечерю з трьох страв, і Кіт у всьому був втіленням ввічливості. Він постійно дякував персоналу, їв свою їжу з великою врівноваженістю, чудово розмовляв зі мною, персоналом і кількома цікавими відвідувачами і загалом був ідеальним гостем. Ми говорили про Yes, The Who, моє життя, його світ – це була чудова вечеря без жодного натяку на проблеми. Кіт був абсолютно ідеальним джентльменом, надзвичайно ввічливим.

Коли метрдотель підійшов із рахунком, Кіт навіть м’яко сказав:

- Чи можу я просто сказати, яка це була чудова їжа?

- Що ж, дякую, сер. Я передам ваші компліменти шеф-кухарю. І чи можу я просто сказати, яке велике задоволення принесло нам те, що ви нас відвідали.

Увесь ресторан спостерігав, як ми встали з-за столу, щоб піти, і ви могли розрізати відчуття спільного полегшення тупим ножем. Я встав першим і почав пробиратися крізь інші столики до виходу...

…коли я почув за собою всемогутній гуркіт.

Я обернувся й побачив, що Муні стоїть на нашому столі з розбитими тарілками й склянками. Потім він почав стрибати на кожен столик у приміщенні, розбиваючи посуд, пляшки, склянки, усе, що потрапляло на очі. Скрізь була їжа, вино, речі, бійня.

Ніхто з персоналу не побіг до столу, до якого він стрибав наступним, вони просто побігли до столу, який він щойно зніс. Звичайно, це означало, що Кіт міг безперешкодно знищити будь-яку обстановку. Коли він нарешті опинився поруч зі мною біля дверей, він підвів очі, усміхнувся зубастою посмішкою та просто сказав:

- Біжимо!

Він обігнав мене за кілька секунд і зник у ночі Мельбурна.

Я біг і біг, і врешті-решт викликав таксі, щоб відвезти мене назад до готелю. Звісно, коли я приїхав, надворі вже чекало кілька поліцейських машин. Вони поговорили зі мною і сказали, що керівництво The Who прийшло в ресторан і заплатило за все, і що Кіт отримає офіційне попередження, як і я.

Коли наступного дня я побачив одного хлопця з його оточення, я спитав:

- Я ніколи раніше не був з Кітом. Він завжди так робить?

Той просто посміхнувся мені розуміючої усмішкою.

Я спустився до басейну, а там був Кіт на шезлонгу.

Офіціантка підійшла до нього з прекрасним повним англійським сніданком на таці. Кіт люб’язно подякував їй, узяв піднос і стрибнув – повністю одягнений, разом з яйцем, беконом, ковбасою та тарілкою – в басейн.