Олександра Малінкова - Принц Єгипту, Олександра Малінкова

- Посмотри, никого нет?*

- Да вроде не видно!* – Прохрипів другий і теж переліз.

- Далеко собралась?* – Окликнув Марину. – Это дорожка в один конец. Правда конфов будет два!*

        Обидва зареготіли.

- Иди сюда!* – Позвав перший.

- Не підходьте! – Викрикнула вона.

- Говори по русски, а то мы тебя не понимаем! Прыгать надумала? Любишь в воде? *

- Я друган в воду не полезу. Говорят местные ночью тут куча морских гадов плавает. Мне мое хозяйство ещё нужно! *

- Тогда лови её и тащи на берег!*

- Ай, эта дура меня укусила,* - зойкнув той, що в шортах.

- А нафига ты ей пальцы в рот совал?*

- Чтобы не орала!* – Він вліпив дівчині затріщину, так, що аж голову відкинуло назад. В голові задзвеніло і все потемніло після раптового спалаху.

- По башке очень не бей! Тащи её на берег, здесь палевно очень!*

        Вони почали швидко перебирати ногами, щоб якнайшвидше дістатися берегу. Перший перекинув дівчину через плече, другий міцно тримав руки.

- Резкая какая!* – Видихнув той, що був старше.

- Дівчину постав! – Почувся знайомий рик, і другому одразу добряче прилетіло у щелепу.

       Нападник впав прямісінько на пісок, напевне надовго запам’ятав справжній смак Єгипетської землі.

         Огледівши Феріта з положення «на піску» другий вирішив одразу відповзти на безпечну відстань. Це не дівчат беззахисних бити. Тут сила потрібна, тактика, вміння, а звідки це все у шанувальника вобли й пива?

         Другий обережно вручив дівчину і послідував вслід за товаришем.

- Ти як? – Ніжно запитав, тільки-но  вона опинилася в його обіймах.

        Тіло дівчини ще тремтіло. Щойно вона зрозуміла, що в надійних руках, з очей полилися сльози. Адреналін і шок почали відпускати.

         Він помітив кров у кутику її рота. Стягнув білу футболку й обережно витер кривавий слід.

- Все минулося, все добре! – Обійняв її наче дитину, почав втішати, гладячи по голівці.

- Пробач мене, - прошепотіла й знову зірвалася на плач.

- За що? – Він притиснув її ще міцніше до себе.

- За те, що я наївна дурепа!- Схлипнула вона і притиснулася носиком до його шиї. Його тепло, запах його тіла повільно заспокоювали водночас зводячи з розуму, кров у судинах пришвидшувалася.

-  Ходімо, - він спробував поставити її на землю, але вона запротестувала, міцно чіпляючись за його шию. Тоді він просто підхопив її і поніс в затишний куточок пляжу, прихований квітучими кущами і пальмами.

       Притиснулася до нього, здається почала заспокоюватися. Принаймні плакати точно перестала. Філ не припиняв ніжно гладити її по голівці, мабуть таки подіяло…

- Я не хотіла нікуди йти з Реймсом, - знову почала, - він хитрощами змусив.

Вона відчула, що він дужче притиснув її до себе і завмер.

- Тобі треба заспокоїтися!

- Я не хочу, щоб ти йшов, - хоч і темно, що майже нічого не видно, та вона все-одно обхопила його обличчя своїми тоненькими пальчиками, намагається дивитися в очі.

- Куди ж я від тебе піду! – Посміхнувся. – Тебе і на п’ять хвилин не можна лишати саму.

- Поцілуй мене, - прошепотіла вона.

        У Філіпа перехопило подих, він забув як саме треба дихати. Яке шалено спокусливе запрошення. Її теплі, солодкі губи зовсім поряд. Зараз вона з ним, просить про поцілунок його, а не когось ще… Її слова п’янили більше за алкоголь чи якесь чаклунське зілля, зводили з розуму.

- Я поцілую тебе, - прошепотів їй на вушко, знову обпаливши шкіру своїм гарячим диханням, - коли ти цього справді захочеш на тверезу.

- Але я…

- Ходімо, - він обхвопив її талію долонями і зняв з своїх колін, не зважаючи на протест все ж таки поставив Марину на землю.

- Цей важкий день має нарешті закінчитися, - підхопив під лікоть допоміг вибратися з укриття, - а тобі вже давно пора у ліжко.

        На його думку це було єдине вірне рішення. Менше всього йому хочеться, щоб вона потім пошкодувала, що скористався її слабкістю, та ще й після шоку. Відомо лише Богу, як сильно він хотів цього поцілунку, та як нарешті, важко далося йому це рішення.

         Вже біля самих дверей вона дістала картку-ключ. Філ лишився просто поряд, притулившись до стіни. Схрестив руки за спиною, щоб вже точно не доторкнутися до дівчини зайвий раз, втримати себе від неприпустимих дій. Руки стиснув настільки щільно в кулаки, що навіть кісточки побіліли. Треба ж якось втриматися, не зірватися, інакше просто не зможе зупинитися. Тоді чим він буде краще тих покидьків?

        Вона сама приклала картку і відчинила двері, повільно, тягнучи час, наче це може хоч щось змінити, і він не піде.