Ірина Айві - Оновлені почуття, Ірина Айві

-- Ах, Піона!  Олексію, не переступай межу дозволеного. Завтра поговоримо. Їдь додому.

Дан буквально обірвав на слові Олексія. Бідоласі нічого не залишилося, як просто піти. 

-- А ти чого стала наче статуя? У нас гості. Мама вирішила мене одружити вдруге. 

-- А чого ти від мене хочеш? Очевидно, що вона не в захваті від цього шлюбу. 

-- Ти дійсно весь день була з Олексієм? 

-- Чому ти питаєш? Невже й другові не довіряєш?

Дан нагородив мене таким поглядом, що я одразу пожаліла про сказане. 

-- Ми весь день були разом. І нічим гріховним не займалися, -- знову кажу не те що треба. 

-- Тільки спробуй чіплятися до Олексія. 

-- Ти хоч комусь в цьому світі довіряєш?

-- Нікому! А тепер послухай мене уважно. Зараз ми зайдемо до будинку, як щасливе подружжя, яке надивитися один на одного не може. Ти маєш демонструвати таку любов, щоб ця Вікторія навіть не могла мріяти про стосунки зі мною. Зрозуміла? 

-- Я спробую. Буде не просто вдавати кохання до тебе. Хоч ти й вважаєш мене наскрізь фальшивою та лицемірною, але насправді я дещо інша. 

-- Ага, інша. Батько розповів мені про вашу ранішню розмову. 

-- Дане, нічого не було між нами. Клянуся! Владислав Юрійович хотів поговорити, але я втекла з дому. Саме з цієї причини я так довго затрималася у місті. Не хотіла провокувати новий конфлікт, ні з твоїм батьком, ні з матір'ю. Завтра я теж піду на цілий день.

-- Виправдовуєшся? -- вигинає брови.

-- Просто пояснюю.

-- Добре, а тепер ходімо, нас уже зачекалися. 

-- Думаю мене там точно ніхто не чекає.

Залишивши мої слова без відповіді Дан обійняв мене за талію й повів до будинку. Його рука наче розпечене залізо обпікала мою шкіру, але я розумію, що не можу її скинути, як би сильно цього не хотіла. 

Доведеться вдавати щасливу дружину. 

У залі за чаєм сиділи Наталя Лаврівна, Владислав Юрійович, Маргарита та її мама. Значить свекруха не втратила надії одружити сина з тією дівчиною, яка їй прийшлася до душі. От би ще й Дан цього хотів.   

-- Вітаю! Вибачте я не знала, що, сьогодні у нас будуть гості, -- скупо посміхаюся, тримаючись поряд з Даном.

-- Зранку я не встигла тобі повідомити. Сідайте, я попрошу Світлану подати вам чай. Владе, ти не проти якщо невістка сяде поряд з тобою. 

-- Звісно ні, кохана. Сідай, Поліно. Тепер ми одна велика родина, -- плескає долонею поряд з собою.

Дивно, зранку цей чоловік готовий був розірвати мене на шмаття. 

Що вони задумали? Навіщо вся ця гра? Боязко глянувши на Дана мені нічого не залишилося, як сісти поряд з Владиславом Юрійовичем. Сподіваюся він не дозволить собі нічого зайвого.

-- Сідай поряд, коханий, -- намагаюся врятуватися від катастрофи. 

Сівши на диван поряд зі свекром я поклала руки на коліна намагаючись зберегти приємний вираз обличчя.

-- Дане, сядь навпроти своєї дружини, поряд з Вікторією.  Так ти зможеш милуватися Поліною цілий вечір.

Хитро придумано. Браво, Наталіє Лаврівно. Ви ще та інтриганка. Не здивуюся якщо дізнаюся, що ви цей план виношували в своїй голові цілий день. 

Цікаво як ця гра розвиватиметься далі, адже кожен учасник переслідує власні цілі? Лише у нас з Даном одна мета, заради якої довелося влаштувати тимчасове перемир'я.

-- Дане, по правді кажучи твоє одруження дуже нас здивувало. Ця звістка стала справжньою несподіванкою. Твоя мама розповіла, що ви з Поліною майже не знайомі. Дивно, що ви вирішили одружитися не перевіривши свої почуття. 

У грудях все затремтіло. Було відчуття ніби мене силоміць штовхнули у шахту з якої мені ніколи не вибратися. 

-- Пані Віро, у своїх почуттях до дружини я впевнений. І не завжди довгі роки стосунків ведуть до щасливого шлюбу, -- промовив Дан. 

-- Вибач, що втручаюся, але якщо вже така розмова, то хочу сказати, що ви зовсім один одного не знаєте. 

-- Не бачу в цьому проблеми. Те що потрібно знати про Поліну я знаю. І навіть якщо у моєї дружини є якісь секрети, то я упевнений, що вони стануть для мене приємними сюрпризами. Я й покохав Поліну за її дивовижний талант дивувати мене, -- продовжує казати неправду.

Боже, як же він майстерно бреше. 

-- Якщо так, то ми з Вікторією бажаємо вам лише щастя. 

Просто капець, скільки брехні та фарсу. Кожен з присутніх заради своєї користі бреше так, що аж слухати противно. 

Вікторія очей не зводить з Дана й робить усе для того, щоб привернути його увагу, а Наталя Лаврівна як може допомагає їй. 

-- Дане, у мене до тебе є кілька робочих запитань. Ми з мамою недавно купили невеличкий готель. Я була б рада як би ти дав нам кілька порад. 

-- Звісно, люба. Ти можеш у всьому розраховувати на мого сина. Думаю у кабінеті вам буде зручніше все обговорити. Сину, ти ж не проти допомогти Вікусі. 

-- Сьогодні не вийде. У нас з дружиною дещо інші плани. Мама не попередила нас завчасно про ваш приїзд, але якщо тобі дійсно потрібна допомога, то приїжджай завтра до мого готелю там і поговоримо. 

-- Дякую, Дане! Ти дуже допоможеш мені. Я обов'язково приїду. 

-- Мила, ходімо. Ти ж не забула про наш особливий вечір. Потрібно підготуватися, -- усміхається мені Дан.  -- Усім гарного вечора.

Що він знову задумав? Чи це просто трюк такий, щоб позбутися надокучливої компанії?

-- Ти подобаєшся Вікторії. Вона очей з тебе не зводила,  -- сказала я, коли ми зайшли до спальні. 

-- Тебе це не стосується, тому свої припущення тримай при собі, -- знову обпікає колючим поглядом.

Щойно ми залишилися удвох, як люб'язність Дана наче вітром здуло. 

-- Що далі? Ти не плануєш спускатися на вечерю? -- допитуюся, щоб хоч зрозуміти до чого готуватися далі. 

-- Ні! Світлана сюди принесе. 

-- Добре, ти вечеряй спокійно, а я прийму душ. 

-- Ми повечеряємо разом. 

-- Я не голодна. У місті дещо перехопила, тому й відчуття голоду немає. 

-- Якщо не голодна значить просто сидітимеш поряд. Так треба. Я упевнений, що хтось таки захоче подивитися чим ми тут займаємося. Повечеряємо на балконі.