Юлія Бонд - Я теж її кохаю, Юлія Бонд

Розділ 9

Юлія

Притулившись до мене зі спини, Єгор пірнає руками під поділ моєї сукні. Гладить долонями стегна, а губами торкається чутливого місця за вухом.

Його ласки для мене наче тортури. Нестерпно їх терпіти, коли дуже хочеться відповісти з усією пристрастю. Але частина мене – та, що поки що зберігає здоровий глузд, намагається чинити опір.

– Єгоре, перестань, – шепочу, хоча всім тілом притискаюся до колишнього коханого.

Він ніби не чує мене. Або я секунду тому нічого не говорила, а тільки-но подумала сказати?

Та начхати, в принципі. Тому що опинившись до Єгора віч-на-віч, я сама обіймаю колишнього за шию, хапаючись руками як за рятувальний круг.

Цілую його в губи. І тремчу. Відчуваючи внизу живота справжній жар.

На підлогу летить одяг. Ми роздягаємо один одного поспіхом, плавно переміщаючись по будинку. Щось чіпляємо і це щось із гуркотом падає на підлогу. Розбивається.

Підхопивши мене під сідницями й відірвавши моє тіло від підлоги, Єгор садить мене на стіл. Влаштовується між моїх розведених ніг і притискається до мене з усією пристрастю.

Як казала моя улюблена Скарлетт О'Хара: "Я подумаю про це завтра".

Так, напевно, я подумаю. А зараз я гостро потребую цього чоловіка. Тому що я його хочу і на цьому крапка! Безглуздо чинити опір фізіології, я вже нікуди не втечу. Потрібно було вискочити з таксі, коли Єгор заліз до мене в салон нахабним чином. Але я не вискочила, а опинилась у його будинку.

***

– Ми граємо з вогнем, Єгоре, – кажу я після бурхливого сексу, влаштувавшись у чоловіка під боком і закинувши на нього ногу.

– Боїшся? – Запитує Єгор, перебираючи пальцями волосся на моїй потилиці. – Ти ж ніколи нічого не боялася. Завжди була такою сміливою.

Посміхнувшись, Єгор згадує той випадок, коли батько замкнув мене в кімнаті, а я, не придумавши нічого кращого, зв'язала між собою кілька простирадл, і з їхньою допомогою спустилася на перший поверх, ніби канатом.

Я теж усміхаюся, але недовго. Бо згадую, чому я тоді втекла з дому. Це було наступного дня після сватання. Єгор, звичайно, про це досі нічого не знає.

– Від тієї Юлі, яку ти пам'ятаєш, нічого не залишилося, Єгоре. Десять років минуло, я змінилася.

– Зовсім не змінилася, – цілує мене в верхівку і, підхопивши під сідницями, садить зверху себе в позі вершниці. Дивиться знизу нагору, примружується.

– Що ти так на мене дивишся? Зморшки мої рахуєш? Так у мене їх нема.

Сміюся безтурботно, хоча насправді відчуваю зовсім інше. Мені плакати хочеться тому, що цієї хвилини я, як ніколи, відчуваю, яке чуже проживаю життя. Моє життя вкрали. І підсунули фальшивку у вигляді багатого, але ненависного чоловіка.

– Мені не дають спокою одні й ті самі думки, – вимовляє серйозним тоном Єгор. – Чому ти вийшла заміж за Батуріна? Допустимо, я був для тебе розвагою, предметом суперечки, чи як там насправді було? Але навіщо ти живеш з людиною, яку тобі навіть цілувати гидко? Я не розумію.

– І не зрозумієш, – натягнуто посміхаюся.

– Чому?

– Секрет фірми, – підморгнувши, ковтаю тихий смішок і скрикую, коли Єгор одним маневром розвертає мене на спину і я опиняюся лежати під вагою чоловічого тіла.

– А якщо я тебе заберу? – Дивиться пронизливим поглядом, нависаючи зверху.

Хитаю головою.

– Я не річ. Мене не можна забрати.

– Значить, я вкраду тебе від усіх.

– Прямо як у пісні: "І якщо зустріну я тебе серед натовпу, ти не звернеш вже тоді з моєї стежки. Я вкраду тебе від усіх і будеш мій тоді навіки".

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍