Джоан Роулінг - Кувала Зозуля, Джоан Роулінг

цілком задовольнить. Вона часто виявляла щодо людей отакий мимолітний ентузіазм, а тоді кидала їх.

Його розчарування напрямом, у якому Страйк повів розслідування, було настільки очевидне, що детектив вирішив — час обережно натякнути, що величезні гроші за роботу клієнт платить недарма.

— Я також дзвоню повідомити, що завтра увечері маю зустріч з одним з детективів, які вели справу. З Ериком Ворд-лом. Сподіваюся отримати справу на руки.

— Фантастично! — Бристоу, здавалося, це вразило.— Яка швидка робота!

— Ну, я маю деякі зв’язки у Лондонській поліції.

— Отже, у вас будуть відповіді стосовно Бігуна! Ви читали мої нотатки?

— Так, дуже корисні,— відповів Страйк.

— А я тут намагаюся домовитися про обід з Тенсі Бестиґі цього тижня, щоб ви могли з нею познайомитися і з перших вуст почути її свідчення. Я зателефоную вашій секретарці, гаразд?

— Чудово.

Секретарка, для якої він не мав роботи і яку не міг собі дозволити, подумав Страйк, усе-таки допомагала створити враження професійності.

Притулок Святого Ельма для безхатніх знайшовся просто за гуркітливою бетонною розв’язкою. Негарний, незграбний сучасник мейферського Лулиного будинку — будівля червоної цегли з простим і пошарпаним білим личкуванням; ані кам’яних сходів, ані садка, ані елегантних сусідів — лише обідрані двері, що відчинялися просто на вулицю, облізла фарба на віконницях, загальна занедбаність. Утилітарний сучасний світ змикав навколо будівлі кільце, аж поки вона не опинилася в облозі; вона вибивалася зі свого оточення — за якихось двадцять ярдів проходила розв’язка, і вікна верхніх поверхів дивилися просто на бетонну огорожу і нескінченний потік машин. Великий сріблястий дзвінок і переговірний пристрій вкупі з потворною, обвішаною дротами чорною камерою у металевій клітці над одвірком надавали притулку виразної схожості чи то зі шпиталем, чи то з в’язницею.

Під дверима курила виснажена дівчина з ранкою в кутику вуст, у брудному чоловічому джемпері — її фігурка тонула в ньому. Дівчина спиралася спиною на стіну і порожніми очима споглядала торгівельний центр десь за п’ять хвилин ходи від будинку, а коли Страйк натиснув дзвінок, глянула на нього дуже уважно, ніби прораховуючи його потенціал.

Двері відчинялися просто у маленьке, затхле, брудне фойє, обшите пошарпаною шалівкою. Ліворуч і праворуч виднілися замкнені двері зі скляними вставками, крізь які Страйк розгледів голий коридор і похмуру бічну кімнату з повним столом буклетів, старою дошкою для дартсу і помережаною дірками стіною. Просто попереду виднілася реєстратура, схожа на кіоск із металевими ґратами.

Жінка за столом читала газету і жувала жуйку. Коли Страйк запитав, чи можна поговорити з дівчиною на ім’я, здається, Рейчел, подругою Лули Лендрі, вона глянула на нього з підозрою і без приязні.

— Ви журналіст?

— Ні, я знайомий знайомого.

— Тоді ви мусите знати, як її точно звати, ні?

— Рейчел? Ракель? Щось таке.

У кіоску за спиною недовірливої жінки з’явився лисуватий чоловік.

— Я приватний детектив,— пояснив Страйк, підвищуючи голос, і лисий роззирнувся з зацікавленим виглядом.— Ось моя картка. Мене найняв брат Лули Лендрі, й мені треба поговорити з...

— А, то ти Рошель шукаєш? — спитав лисий, підходячи до ґрат.— Ні, друже, її тут нема. Виїхала.

Його колега, явно не дуже задоволена готовністю лисого говорити зі Страйком, звільнила місце і зникла з очей.

— І давно вона виїхала?

— Та вже кілька тижнів. Та ні, кілька місяців.

— Не знаєте, куди вона поїхала?

— Гадки не маю, друже. Мабуть, знову живе на вулиці. Вона кілька разів отак поверталася і зникала. Непроста дівчина. З головою не все гаразд. Каріанна, мабуть, щось знає. Зажди-но. Каріанно! Агов! Каріанно!

Зморена дівчина з розбитою губою зайшла з сонця в приміщення і примружила очі.

— Шо?

— Рошель не бачила?

— На біса мені бачитися з тією кінченою сукою?

— Тобто не бачила її? — спитав лисий.

— Нє. Курити є?

Страйк пригостив її цигаркою; дівчина заклала її за вухо.

— Десь тут має вештатися. Жанін каже, бачила її,— розповіла Каріанна.— Рошель щось таке верзла, ніби квартиру має чи шо. Сука брехлива. Ніби Лула Лендрі все лишила їй. Нє! А нащо тобі та Рошель? — поцікавилася Каріанна у Страйка, і зрозуміло було, що їй кортить знати, чи не дають тут грошей і чи не заплатять їй замість Рошель.

— Хочу поставити кілька питань.

— Про шо?

— Про Лулу Лендрі.

— О,— промовила Каріанна, і в її жадібних очах з’явився вогник.— Не такі вони вже були й великі подруги. Не треба вірити всьому, шо каже Рошель, то брехлива сучара.

— А про що вона брехала? — поцікавився Страйк.

— Та про все. Зуб даю, вона вкрала половину тих речей, шо Лула їй типу купила.

— Та ну, Каріанно,— м’яко заперечив лисий.— Вони були подруги,— сказав він до Страйка.— Лендрі часто приїздила по неї на машині. Через це,— він глянув на Каріанну,— виникли певні образи.

— Я не ображалася,— огризнулася Каріанна.— Я вважала ту Лендрі просто вискочкою. Та сучка навіть гарна не була.

— Рошель казала, що має тітку в Кілбурні,— зазначив лисий.

— Вони постійно сварилися,— додала дівчина.

— Ви знаєте ім’я чи адресу тієї тітки? — спитав Страйк, але обоє похитали головами.— А яке у Рошель прізвище?

— Я не знаю. А ти, Каріанно? Ми тут багатьох знаємо лише на ім’я,— пояснив Страйкові лисий.

Більше з них нічого не вдалося витягнути. Останнього разу Рошель була у притулку понад два місяці тому. Лисий знав, що вона колись відвідувала клініку Святого Фоми, але чи ходить туди зараз — не знав.

— Вона мала психічні напади. Приймала купу ліків.

— Срати вона хотіла, коли Лула померла,— раптом сказала Каріанна.— Їй те було до дупи.

Чоловіки глянули на неї. Каріанна знизала плечима з виглядом людини, яка просто повідомила неприємну істину.

— Слухайте, якщо Рошель раптом з’явиться, дасте їй мої контакти і попросите подзвонити?

Страйк дав обом по візитівці, й обоє зацікавлено втупилися у картки.

Зайнявши отак їхню увагу, Страйк вихопив з-під ґрат примірник «Ньюс оф зе ворлд», який читала жінка з жуйкою, і заховав під пахву. Тоді бадьоро попрощався з обома і пішов.

Стояла тепла весняна днина. Страйк енергійно прямував у бік мосту Гаммерсміт, чий сіро-зелений колір і химерні оздоби мальовничо мінилися під сонцем. Уздовж протилежного берега Темзи чимчикував самотній лебідь. Офіси й крамниці ніби лишилися десь за сотні миль звідси. Звернувши праворуч, Страйк пішов тротуаром між річковою