Арістотель - Поетика

повітря, наголосу, але роль голосових зв’язок йому була невідома.

152

5 Метрика — вчення про будову вірша, про його віршові розміри. Метрика вивчала фонетичні явища мови в тісному зв’язку з музикою.

153

6 Про склад Арістотель також пише ще у своєму творі «Метафізика» (VI, 17).

154

7 Поняття сполучника в Арістотеля дуже широке: воно охоплює (якщо порівнювати його з сучасними поняттями) сполучники, прийменники, частину прислівників, частки. Отже, розуміння сполучника в Арістотеля відмінне від нашого розуміння цієї частини мови. Арістотель розрізняє два види сполучників: 1) ті, які можна без шкоди для змісту викинути з речення (отож, але, же — це т. зв. «заповнюючі» частки, на які багата грецька мова), 2) ті, які поєднують імена та слова і допомагають в утворенні речення.

155

8 Член у пізнішій граматиці означає артикль та деякі займенники. З уваги на зіпсований текст «Поетики» важко сказати, що саме має на увазі Арістотель під цим терміном. Коментатори вважають, що Арістотель виділяв як «члени» сполучники складнопідрядного речення: причинові, умовні, сполучники мети, наслідку тощо.

156

9 «Відміна» — термін означає непрямі відмінки (називний відмінок вважався основною формою імені, тому що виражав саму назву предмета і служив суб’єктом судження), граматичне число, рід, ступені порівняння прикметників, різні похідні форми імені, словозміну дієслова (крім теперішнього часу).

157

10 Речення — Арістотель у «Поетиці» вживає цей термін для всякого сполучення слів, яке має закінчене значення — головним чином речення, а також і для позначення словосполучень (напр. «жителі Афін»).

158

11 В «Топіці» (І, 4) Арістотель дає таке визначення людини: «Людина — двонога земнохідна істота».

159

1 Арістотель розрізняє два види складних імен, — залежно від того, чи приймають в їх утворенні участь слова, які не мають самостійного значення (напр., прийменники), чи повнозначні, — підкреслюючи, що складові частини, утворюючи нове слово, втрачають свою самостійність.

160

2 Массалійці — жителі Массалії (сьогодні Марсель у Франції).

161

3 Гермокаікоксант — дивовижне ім’я, яке складається із назв трьох малоазіатських рік: Герм, Каік і Ксант.

162

4 Про загальновживані слова Арістотель пише також у «Риториці» (III, 2).

163

5 Поняття глоси в Арістотеля дуже широке. Глоси в нього — це архаїзми, діалектизми, провінціалізми, іноземні слова, взагалі слова, які відходять від норм літературної мови. Вони, за Арістотелем, виконують важливу стилістичну функцію (порівн. «Риторика», III, 3).

164

6 Слід зауважити, що і кіпріяни, і афіняни вживали це слово, але в той час, як у перших воно було звичайним, емоційно нейтральним, то у других це було урочисте слово з певним емоціональним відтінком. Отже, стилістична функція слова, на думку Арістотеля, пов’язана з певною територією, з певною соціальною групою.

165

7 Вчення Арістотеля про метафору мало основоположне значення для наступних стилістичних теорій. Арістотель розрізняє чотири види метафор: 1) які полягають у звуженні значення слова, 2) які полягають у розширенні значення слова, 3) перенесення значення одного слова на інше, 4) метафори на основі пропорції.

166

8 «Свій корабель я поставив» — цитата з «Одіссеї» (І, 185, XXIV, 308).

167

9 «Справді-бо тисячі доблесних діл Одіссей учиняє» — цитата з «Іліади» (II, 272).

168

10 «Міддю душі одчерпнувши» і «нездоланною міддю відсікши» — цитати з поеми Емпедокла «Очищення» (у вид. Дільса, фр. 138 і 143).

169

11 Метафори, які виникають на основі пропорції, Арістотель докладніше розглядає в «Риториці» (III, 10). Метафори такого роду виникають тому, що слова одержують нові значення, зрозумілі завдяки пропорції. Діоніс (а) має таке відношення до чаші (б), як Арес (в) до щита (г). Чаша і щит не мають жодних спільних ознак; схожість між ними виникає з пропорції: а : б = в : г, в якій ці члени є парними, тобто другим і четвертим. Це дає право замінити один одним, поставити один з них на місце іншого. (Порівн. «Риторика», III, 10).

170

12 Атрибутом Ареса, бога війни, є щит, атрибутом Діоніса, бога вина, є чаша. Метафора «чаша Ареса» зустрічається в «Персах» Тімофея Мілетського (фр. 22, вид. Віламовіца).

171

13 «Старість — присмерк життя» — цитата з твору Емпедокла (фр. 152, вид. Дільса).

172

14 «Богостворене сіючи світло» — цитата з твору невідомого автора, можливо, Емпедокла або Тімофея Мілетського.

173

15 Прикраса, або прикрашальні слова, — це епітети, алітерації, анафори тощо.

174

16 Новоутворене слово — неологізм. Неологізми, на думку Арістотеля, є результат творчості окремих людей.

175

17 «Подовжені і укорочені слова». Старогрецька мова знала довгі і короткі голосні. Інколи поети, користуючись правом поетичної свободи, заради ритміки подовжували короткі голосні або скорочували довгі.

176

18 «В двох очах виникає видіння єдине» — цитата з Емпедокла (фр. 88, вид. Дільса).

177

19 «В груди правіші» — цитата з «Іліади», V, 393.

178

20 Граматичним родом іменників перший, за свідченням Арістотеля, займався Протагор з Абдери («Риторика», III, 1407, в. 7).

179

1 Про ясність стилю Арістотель пише у «Риториці» III, 2.

180

2 Про Клеофонта див. прим. 4 до розд. II.

181

3 Сфенел — трагічний поет кінця V ст. до н. е., сучасник Арістофана, який висміював його в комедії «Оси» за «холодний стиль».

182