Мішель Річмонд - Шлюбний договір

настільки погана, як здавалося вчора. Мої роздуми перериває Евелін. Вона приходить до мене в кабінет і кладе на стіл білий конверт. Без марок і адреси, тільки моє ім’я золотими буквами. Я дивлюся на конверт і вкриваюся потом.

– Тільки що велокур’єр привіз, – пояснює Евелін.

Усередині конверта біла картка, на ній золотим чорнилом написано:

Запрошуємо вас на щоквартальну зустріч Друзів, яка відбудеться десятого березня о шостій вечора за адресою: Беар-Галч-роуд, Вудсайд.

Код від воріт: 665544. У жодному разі нікому не повідомляйте код і адресу.

Без підпису і зворотної адреси.

32

У четвер вранці я сиджу на ліжку в футболці і трусах і дивлюся, як збирається Еліс.

– Ну і що будемо робити? – питаю я.

– Кожен свою роботу, – відповідає вона. – Про наслідки будемо турбуватися, коли прийде час. Вівіан погрожувала Фіннеґаном і втратою роботи, але якщо я не з’явлюся сьогодні в суд, у мене так і так будуть неприємності.

– А що ти думаєш про «довгі руки» «Договору»?

– Не знаю, – каже Еліс твердо.

У голосі ні найменшої нотки страху, який відчуваю я. Цікаво, чи це вона вже зовсім не боїться, чи не піддається страху заради мене? Утім, мені легше вже від того, що переді мною готова до бою Еліс. Якщо Еліс-музикант – ніжна, загадкова істота, яку мені хочеться бачити частіше, то Еліс-юрист – вольова, абсолютно впевнена в собі жінка, і я радий, що поруч зі мною саме така.

– Буду думати про тебе весь день, – обіцяю я, дивлячись, як вона розчісує волосся.

Еліс фарбує губи світлою помадою сливового відтінку і надягає золоті сережки-каблучки.

– А я про тебе. – Вона цілує мене легенько, щоби не розмазати помаду.

Через якісь дорожні роботи, які ускладнюють парковку, Еліс сьогодні їде на роботу з кимось із колег. О шостій ранку до будинку під’їжджає сірий «мерседес», і Еліс йде.

За чверть дев’ята я сиджу на роботі і знову міркую над нашою проблемою. Весь день я не можу думати ні про що інше, автоматично вислуховую пацієнтів, одночасно гадаючи, в якій формі прийде наступне розпорядження від «Договору».

– Що з тобою, Джейку? – запитує Евелін. – Ти сам не свій. Не захворів, був?

– Не знаю. – Мене підмиває все їй розповісти.

Але що з того? Тільки посміється або здивується. З боку ж не зрозуміти, наскільки складна вся ця історія з «Договором» і яку загрозу він становить.

О другій мій телефон дзвякає повідомленням. Від Еліс. Цілком звичайна есемеска.

Мене не буде до дванадцятої.

Давай зустріну тебе,– пишу я їй у відповідь. – Під’їду об одинадцятій тридцять і буду чекати, коли спустишся.

Після вчорашнього мені постійно хочеться обійняти Еліс і переконатися, що з нею все гаразд.

Я приїжджаю раніше. Навколо тиша, нічка видалася прохолодна. Я взяв із собою два сандвічі, пляшку крем-соди і кілька кексів. Сиджу в машині з увімкненою пічкою і намагаюся читати свіже число Entertainment Weekly. Незважаючи на те що в ньому велика стаття про «Гаслування», я не можу зосередитися на читанні – весь час поглядаю на освітлені вікна, відчайдушно бажаючи, щоби скоріше прийшла Еліс.

Опівночі двері відчиняються, звідти виходить Еліс з високим кучерявим чоловіком з корпоративу, Дереком Сноу. Я опускаю скло і чую, що він запрошує її зайти куди-небудь випити, але вона відповідає: «Ні, дякую, за мною чоловік приїхав». Як же я радий

її бачити! Я відчиняю дверцята, Еліс прослизає до мене в машину й, обернувшись, кладе портфель і сумочку на заднє сидіння. Потім цілує мене довгим і пристрасним поцілунком, і я картаю себе за хвилинний сумнів – ні, Дерек точно не в її смаку.

Вона бачить пакет з їжею.

– Сандвічі!

– Ага.

– Ти – найкращий у світі чоловік.

Я розвертаюся на Каліфорнія-стрит, а Еліс з жадібністю поглинає сандвіч і розповідає, як минув день. Їм удалося знайти новий вагомий доказ, завдяки якому шанси на розгляд справи в порядку спрощеного виробництва зросли. Тільки коли ми виїжджаємо на вулицю Вальбоа, я наважуюся порушити тему, якої ми обидва весь цей час уникали.

– Що робити з аеропортом завтра?

– Я дзвонила Дейву, – відповідає вона. – Йому не сподобалося те, що я сказала. Твердив, що приписи необхідно виконувати. Сказав, що твій трюк з Вівіан не пройшов. І ще раз повторив, що нам потрібно примиритися з «Договором».

– Як думаєш, що буде? – питаю я після хвилинки роздумів.

Вона мовчить.

– Даремно ти сказала Дейву про суд. Треба було валити все на мене, як радила Джоанна, зробити так, щоби звинувачували не тебе одну.

– Боюся, ти і так тепер під підозрою після зустрічі з Вівіан, – говорить Еліс, коли ми в’їжджаємо в гараж.

33

У п’ятницю я прокидаюся на світанку. Не кажучи Еліс ні слова, йду на кухню і готую сніданок. Бекон, вафлі, апельсиновий сік і кава. Хочу, щоб у неї вистачило на все сил і щоби слухання в суді пройшло успішно. Але найголовніше – я хочу показати їй, як сильно я її люблю. Що би не приніс нам цей день, вона має знати, що я завжди з нею.

Ставлю сніданок на тацю та несу її Еліс. Вона сидить у синьому кріслі, одягнена тільки в білизну та панчохи, і читає щось по роботі.

– Я тебе люблю, – посміхається вона.

О шостій Еліс виходить із дому. Я приймаю душ, одягаюся і тільки коли набираю номер нашого адміністратора Хуана, розумію, що збираюся зробити. Я кажу йому, що погано почуваюся і на роботу сьогодні не вийду.

– З’їв щось, – брешу я. – Можеш скасувати прийом?

– Звичайно, – відповідає він. – Болтони не зрадіють.

– Що поробиш. Зателефонувати їм?

– Не треба, я все уладнаю.

Я залишаю записку на випадок, якщо Еліс приїде під час моєї відсутності. «Поїхав в аеропорт Хаф-Мун-Бей. Це найменше, що я можу зробити. Кохаю. Джейк». Потім приписую постскриптум, якийсь уже дуже сентиментальний, але він точно висловлює мої почуття: «Спасибі, що вийшла за мене».

Дорогою до узбережжя я примиряюся зі своїм рішенням. Хаф-Мун-Бей – це просто одна смуга серед акрів землі, засадженої артишоками. У в’язкому тумані я ледве бачу кілька літаків «Сессна» та маленьку будівлю кафе. Залишаю машину на майже порожній