Марія Євтушенко - Попелюшка з Франківщини, Марія Євтушенко

29

Мирослав

 

   Холодний душ допоміг прочистити голову від зайвих думок. Я так думав, коли вимкнув воду і почав розтирати тіло рушником. Цокочу зубами й щосили намагаюся відволіктися.

   Цей дім має три поверхи. Мене та моїх друзів поселили на другому, де я нарахував шість невеликих кімнат. І у кожній була окрема душова. Точніше в моїй і тих, де ночували Ігор і Матвій. А в інші я не зазирав, хоч мене і підбурювала професійна цікавість. Однак я вирішив, що якщо заглядатиму у кожну кімнату, то справлю враження неотесаного бовдура, чого я, звісно, не хотів. Мені ще Олену в Київ везти. Так, не в той бік думаю.

   Замотую рушник на стегнах і повертаюсь до спальні. Вивчаю все професійним поглядом. В облицюванні кімнати тільки натуральні матеріали: скло, дерево, метал. Ні грама пластику. Навіть вікна дубові. Це свідчить про те, що у сім'ї Олени чималий статок. Навіщо їй взагалі працювати? Кому і що хоче довести ця дівчина? І знову мої думки повертаються до сонячної дівчинки, та що ж таке?!

   Тихий стукіт у двері змушує здригнутися та чудово відволікає. Повертаюсь обличчям до виходу, рикнувши:

   — Заходьте!

   І тільки потім розумію, що поводжусь як бос і наче в себе вдома. Чи в офісі. А ще про те, що на мені, окрім рушника на стегнах, нічого немає. Але вже пізно. Двері відчиняються, і по той бік на мене дивиться жінка років тридцяти п'яти. Я не запам'ятав її імені, однак зробив висновки, що вона допомагає Катерині Михайлівні по роботі в домі. Жінка ковтає побажання доброго ранку, і погляд її зісковзує з мого обличчя нижче. Не скажу, що ходжу до спортзалу саме заради цього, але воно того варте. Усміхаюсь, спостерігаючи її реакцію, адже вона неабияк піднімає самооцінку. Яку мені знатно підпсувала Альбіна, а Олена вчора взагалі ледь не поховала. І що найдивніше, я навіть у такий момент чомусь думаю про Олену. Цікаво, правда? А ще це бентежить.

   — Ви щось хотіли? — звертаюсь на ви навмисне, щоб провести межу.

   Ні, жінка виглядає доволі привабливо. І якби ми з нею познайомились за інших обставин, я б, можливо, запросив її на побачення. Та мені зараз не до романів.

   Гостя відриває свій погляд від мого майже оголеного тіла і нарешті дивиться в очі.

   — Запрошуємо на сніданок, — спокусливо усміхається вона.

   От такі жінки мені до вподоби. Які знають, чого хочуть. А не якесь особливо підозріле дівча. І знову у думках Олена, та що ж ти будеш робити!

   — Я лише одягнусь, — натякаю жінці що їй вже час, — дякую.

   Вона знову окидає мене поглядом. Цього разу вже не вивчає, а дає мені зрозуміти, що не проти зустрітися і весело провести час. Після цього нарешті зачиняє двері з іншого боку.

   А мені хочеться сміятися над самим собою. Тому що варто заплющити очі — і я бачу сонячну дівчинку на білосніжній кобилі. Стрункі й довгі ноги, і як я не звернув увагу на них при першій зустрічі? Світлу шкіру, що мерехтить у світанкових променях. Таку гладеньку на погляд, що нестримно хочеться доторкнутись рукою. І очі кольору літа.

   Чому думаю про її волосся? Чому розмірковую про те, яке воно на дотик? Чому гадаю, що у неї такі маленькі ступні, що, здається, у моїх долонях помістяться? І про норовливий характер, яким просто не може володіти така тендітна на вигляд дівчина. Саме час замислитися, чи не вляпався я знову. Однак ні. Точно ні. Такі, як Олена, ніколи не приваблювали мене. Я просто вражений її щирістю та невинністю. Після моїх столичних знайомих вона здається мені незвичайною, майже екзотичною. От і все.

   Натягую на себе одяг і виходжу. На першому поверсі чутно людський гомін, кроки, метушню.

   — Доброго ранку, — вітається Матвій.

   Він вийшов із кімнати майже разом зі мною. Однак не зі своєї, а з тієї, що займає Ігор.

   — Доброго, — усміхаюсь другові, — виспався?

   — Не дуже, — бурчить чоловік.

   Я тихо сміюсь, бо другові тільки дай можливість — і він буде дрихнути до обіду. А може, і до вечора.

   — А де Ігор? — питаю, жестом вказуючи на кімнату нашого третього товариша.

   — У спальні його немає, — підтверджує мою здогадку Матвій, — напевно, вже внизу.

   Я киваю, і ми спускаємось сходами. Приємний запах випічки та чогось надзвичайно смачного змушує нас прискоритись.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно