Марк Твен - Пригоди Тома Сойєра, Марк Твен

style="">- Томе, ходімо з нами! - умовляв він.- Подумай про це. Ми почекаємо тебе на березі.

- Довгенько вам доведеться чекати.

Гек сумно подався геть. Том стояв і дивився йому вслід, відчуваючи непереможне бажання відкинути свою гордість і піти за ними. Він сподівався, що хлопці зупиняться, але вони поволі йшли все далі по коліна у воді. Том раптом помітив, що навколо стало якось незвичайно порожньо й тихо. Він остаточно переміг свою гордість і побіг слідом за товаришами, гукаючи:

 



 

- Стривайте, стривайте! Мені треба вам щось сказати!

Ті зупинились і обернулись. Наздогнавши їх, Том почав розповідати їм свою таємницю. Вони слухали похмуро й вороже, а потім зрозуміли, до чого він гне, і почали аж верещати з радості, вважаючи, що це «чудово», і заявляючи, що коли б він сказав їм раніше, вони б і не подумали піти.

Том пробурмотів якесь пояснення, але, власне кажучи, він боявся, що навіть його таємниця неспроможна втримати їх надовго, і приберіг її як останній засіб.

Хлопці весело повернулися в свій табір і почали знову гратися, весь час говорячи про надзвичайну витівку Тома і захоплюючись його винахідливістю.

Після смачного обіду з яєць і риби Том сказав, що тепер йому хочеться навчитись курити. Джо підхопив цю думку і оголосив, що він також хотів би спробувати. Гек зробив люльки і набив їх тютюном. Досі обидва новаки курили лише сигари з виноградного листу, але ці сигари «щипали» язика і вважалися не гідними чоловіків.

Вони розтяглися на землі, спираючись на лікті, і почали обережно втягувати в себе дим. Дим мав неприємний смак, і їх трохи нудило, але Том сказав:

- Та це зовсім легко? Коли б я знав це раніш, я б давно вже навчився.

- І я теж,- сказав Джо.- Це ж дурниця!

- Скільки разів я, бувало, дивився, як люди курять, і думав: «От коли б мені навчитися!» Але я ніколи не думав, що зможу,- сказав Том.

- І я завжди так. Правда, Геку? Адже ти чув це від мене? Ось Гек скаже.

- Чув, багато разів,- сказав Гек.

- Авжеж, я казав це сотні разів. Одного разу це було біля різниці. Пригадуєш, Геку? Там були ще Боб Таннер, Джонні Міллер і Джеф Течер. Ти пам՚ятаєш, Геку, що я сказав?

- Ще б пак,- підтвердив Гек.- Це було того дня, коли я загубив білу кульку… Ні, це було напередодні.

- Ну от, Гек пам՚ятає.

- Мені здається, я міг би палити таку люльку цілий день,- сказав Джо.- Мене зовсім не нудить.

- І мене теж! - сказав Том.- Я міг би курити цілий день, але б՚юсь в заклад, що Джеф Течер не міг би.

- Джеф Течер! Куди йому! Та він і двох затяжок не зробить! Хай тільки спробує, побачить!

- Звичайно, не зробить. І Джонні Міллер теж. Хотів би я подивитися, як Джонні Міллер закурить!

- Куди йому! - сказав Джо.- Він, бідний, ні до чого не здатний. Одна затяжка, і він упаде як мертвий.

- Правду каже Джо. Слухай: ось коли б хлопці могли нас побачити!

- Це було б здорово!

- Але, хлопці, цур, нікому про це! А коли-небудь, як усі зберуться, я підійду до тебе і скажу: «Джо, маєш люльку? Курити охота». А ти відповіси недбало, ніби нічого не сталося: «Так, є в. мене стара люлька та й друга є, але тютюн у мене не дуже добрий». А я скажу: «Ну, то дарма, аби був міцний». І тоді ти витягнеш люльки, і ми спокійно собі закуримо,- хай подивляться.

- От весело буде, Томе! Хотів би я, щоб це було зараз.

- І я! Ми їм скажемо, що навчилися курити, коли були піратами,- от будуть заздрити нам.

- Ще б пак! Звичайно, заздритимуть.

Розмова тривала, але незабаром вона почала трохи в՚янути й уриватися. Паузи ставали довшими. Пірати спльовували дедалі частіше. Рот у хлопців перетворився на водограй. Вони ледве встигали очищати льохи в себе під язиком, щоб урятуватися від поводі. Незважаючи на всі їхні зусилля, їм заливало горлянки і щоразу після цього починало нудити. Обидва хлопці зблідли, і вигляд у них був жалюгідний. У Джо випала люлька з ослаблих пальців, у Тома теж. Водограї працювали несамовито, насоси ледве встигали відкачувати. Джо ледве вимовив:

- Я загубив мого ножика… Піду пошукаю…

Том сказав уривчастим голосом:

- Я допоможу тобі. Ти йди в той бік, а я туди… пошукаю біля струмка. Ні, Геку, ти не йди за нами, ми самі знайдемо.

Гек знову сів на своє місце і чекав цілу годину. Потім йому набридло і він пішов шукати товаришів. Він знайшов їх у лісі, далеко один від одного; обидва були бліді і спали міцним сном. Щось підказало йому, що тепер їм полегшало і що їх ніщо вже не турбувало.

За вечерею обидва смиренно мовчали; а коли Гек після вечері, набивши собі люльку, хотів набити люльки їм, вони в один голос сказали: не треба, у них сьогодні негаразд із шлунком,- мабуть за обідом з՚їли чогось несвіжого.

Десь опівночі Джо прокинувся і розбудив товаришів. У повітрі стояла зловісна задуха. Хлопці сіли ближче до вогню, хоча ніч була дуже тепла. Вони сиділи тихо і пильно прислухалися. За вогнищем усе потопало в непроглядній темряві.

Раптом щось блиснуло, освітило листя і зникло. Потім блиснуло яскравіше. І ще, і ще. Потім у гілках дерев пронісся тихий стогін; хлопці відчули на своїх щоках чийсь подих і затремтіли при думці, що це промчав дух ночі. На деякий час стало тихо. І раптом знову якийсь зловісний блиск обернув ніч на день і з надзвичайною виразністю освітив кожну травинку, що росла у них біля ніг. Осяяла вона і три бліді злякані дитячі обличчя. Грім прокотився в небі і завмер, відгукуючись здалека глухим гуркотом. Порив холодного вітру промчав, куйовдячи листя і розкидаючи попіл навколо багаття.

Знову спалахнула блискавка в лісі, і тої ж хвилини вдарив грім. Хлопцям здавалося, що від цього гуркоту дерева падають їм на голову. В темряві вони злякано притулилися один до одного. На листя впало кілька великих краплин дощу.

- Хлопці, в намет! - скомандував Том.

Вони скочили й побігли, спотикаючись об коріння дерев