Вільям Текерей - Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей

квітничок, який, певне, любила, але до всього іншого була цілком байдужа. Коли чоловік сердився на неї, вона отупіло мовчала, а коли бив її, то плакала. Вона не мала навіть схильності шукати втіхи у вині, тільки цілими днями тяжко зітхала, сидячи в стоптаних капцях і папільйотках. О Ярмарку Суєти, Ярмарку Суєти, якби не твоя сила, Роз була б веселою дівчиною, Пітер Бат і вона стали б щасливим подружжям на пристойній фермі, серед ласкавої родини, спізнавши на своєму віку вдосталь щастя, турбот, надій і боротьби. Але на Ярмарку Суєти титул і карета четвериком цінується вище за щастя. І коли б Генріх VIII 91 чи Синя Борода були й досі живі і захотіли б удесяте одружитися, як ви гадаєте, чи не вибрали б вони собі найкращу дівчину з-посеред тих, кого мають відрекомендувати королеві в нинішньому сезоні?

Як і слід було сподіватися, маленькі дочки не дуже горнулися до вічно пригніченої, понурої матері; вони куди краще почували себе серед слуг і в конюшнях, а шотландець-садівник, на щастя, мав гарну дружину і кількох добрих дітей, тож у його домі дівчатка знайшли собі скромне, здорове товариство, дечого вчилися, і це була їхня єдина наука, поки приїхала міс Шарп.

Гувернантку до дітей запросили на вимогу містера Кроулі, єдиного приятеля і захисника леді Кроулі і єдиної особи, кого вона, крім власних дітей, трохи любила. Містер Пітт удався в шляхетних Бінкі, своїх предків, і був дуже вихований, пристойний джентльмен. Закінчивши курс наук у Крайст-Черчі 92 й повернувшись додому вже зрілим чоловіком, він ревниво заходився поновлювати дещо занедбані домашні звичаї, незважаючи на батька, який трохи побоювався його. Він так непохитно дотримувався етикету, що волів би вмерти з голоду, ніж сісти до столу без білої хустки на шиї. Одного разу, невдовзі після того, як він повернувся з коледжу, дворецький Горокс приніс йому листа не на таці; містер Кроулі так глянув на нього і так гостро скартав, що відтоді Горокс просто тремтів перед ним. Увесь дім боявся його: папільйотки леді Кроулі розкручувалися раніше, коли він був удома, брудні гетри сера Пітта кудись зникали, і якщо впертий баронет і далі дотримувався своїх звичок, то все ж ніколи не дудлив рому в присутності сина і розмовляв із слугами стримано й ввічливо. І слуги помітили, що сер Пітт ніколи не лаяв леді Кроулі, коли його син був у кімнаті.

Це містер Кроулі навчив дворецького доповідати: «Обід поданий, міледі!» - і неодмінно водив мачуху під руку до їдальні. Він рідко розмовляв з леді Кроулі, та коли вже звертався до неї, то завжди дуже шанобливо, а коли вона виходила з кімнати, ніколи не забував велично підвестися, відчинити їй двері й чемно вклонитися.

В Ітоні 93 його прозивали «міс Кроулі», і там, мушу, на жаль, сказати, менший брат Родон добряче його лупцював. І хоч він не мав блискучих здібностей, проте брак хисту надолужував похвальною старанністю і, наскільки нам відомо, за вісім років навчання жодного разу не отримав тієї кари, якої, на думку всіх, міг уникнути тільки ангел.

В університеті його кар’єра була вельми почесна. Він готувався до громадської діяльності, яку мало йому забезпечити протегування діда, лорда Бінкі, пильно вивчав стародавніх і сучасних ораторів і брав участь у студентських дебатах. Та хоч мова його лилася гладенько, а слабенький голос звучав дуже піднесено й самовдоволено, хоч він ніколи не висловлював такої думки й такого погляду, які давно не стали б банальними і всім відомими, ніколи не забував підсилити їх латинськими цитатами, проте не домігся великих відзнак, незважаючи на свою посередність що начебто мала забезпечити йому успіх. Його поема не отримала навіть нагороди, яку пророкували йому всі друзі.

Закінчивши університет, він став особистим секретарем лорда Бінкі, а потім був призначений аташе при посольстві в Пумпернікелі 94 і на цьому становищі чесно виконував свої обов’язки: возив на батьківщину міністрові закордонних справ дипломатичну пошту - пакунки із страсбурзьким пирогом. Попрацювавши на цій посаді десять років (причому кілька з них після сумного скону лорда Бінкі) і вважаючи, що просування на ниві дипломатії відбувається дуже повільно, він кинув службу, яка встигла йому добре набриднути, й повернувся до маєтку.

Вдома містер Кроулі написав брошуру про солод (бо, як людина шанолюбна, завжди любив бути на очах у публіки) й енергійно виступив за звільнення негрів. Через це він здобув ласку містера Вілберфорса, 95 політикою якого захоплювався, і почав листуватися з велебним Сайласом Горнблоуером з приводу славнозвісної місіонерської діяльності серед ашанті. Він їздив до Лондона якщо не на парламентську сесію, то принаймні на щорічні релігійні сходини в травні. В своєму графстві він виступав мировим суддею і активно проповідував християнські чесноти серед тих, хто, на його думку, найбільше їх потребував. Казали, що він закоханий у леді Джейн Шіпшенкс, третю дочку лорда Саутдауна, сестра якої, леді Емілі, написала такі пречудові брошури, як «Справжній компас моряка» та «Перепродувачка яблук з парафії Фінчлі».

Те, що міс Шарп написала про його порядкування в Королевиному Кроулі, не карикатура. Він справді змушував челядь сходитись на спільні молитви і (що особливо приємно) залучав до них батька. Він опікувався молитовним домом «незалежних» 96 парафії Кроулі, що страшенно обурювало його дядька-пастора, а отже, й тішило сера Пітта, який навіть зволив раз чи двічі навідатися туди, що стало причиною кількох громових проповідей у парафіяльній церкві Кроулі, звернених просто до старої готичної лавки баронета. Але простодушний сер Пітт не відчув усієї сили тих промов, бо завжди дрімав від час проповідей.

Містер Кроулі щиро вважав, що задля користі нації і всього християнського світу старий джентльмен повинен віддати йому своє місце в парламенті, але той і чути про це не хотів. Та обидва вони, звичайно, були надто розважливі, щоб відмовитись від тисячі п’ятисот фунтів на рік, які їм давало друге місце в парламенті від їхньої округи (його в той час займав містер Квартерон з carte blanche 97 у питанні про рабство). Та й справді, маєток був обтяжений боргами, і прибуток від продажу представництва був аж ніяк не зайвий Королевиному Кроулі.

Маєток і досі не міг стати на ноги після