Пер Валє - Вбивство на 31-му поверсі, Пер Валє
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Чимось ця дівчина нагадувала Єнсенові жінок на картинах з давніх часів. Важко було визначити вираз її очей. У них разом відбивалися лють, страх, розпач і рішучись, і все те однаковою мірою.
Штани в дівчини були замащені фарбою, а в руках вона тримала пензля. На підлозі посеред кімнати лежало кілька розстелених газет, а на них стояло крісло-гойдалка, яке вона, певне, лаштувалася фарбувати.
Єнсен озирнувся по кімнаті. Решта меблів теж справляли таке враження, ніби їх сюди постягувано навмисне, щоб потім пофарбувати в яскраві веселі кольори.
— То ви не збрехали, — сказала дівчина— Він до всього напустив на мене ще й поліцію. Цього ще тільки бракувало. Але я вам скажу відразу: мене ви не залякаєте. Посадовіть мене, якщо знайдете привід. На кухні в мене є пляшка вина, може, цього вистачить. Мені байдуже. Краще все що завгодно, ніж отаке цькування.
Єнсен витяг нотатника
— Коли ви пішли з роботи? — спитав він.
— Два тижні тому. Не вийшла на роботу, та й годі. У вас це мають за злочин?
— Скільки ви там працювали?
— Два тижні. Ви не могли придумати дурніших питань, Щоб мучити мене? Я ж вам сказала то нічого не вийде.
— Чого ви пішли звідти?
— О господи, а ви як гадаєте? Бо не могла більше витримати, що до мене чіпляються кожної хвилини і стежать за кожним моїм порухом.
— Ви були художнім директором?
— Яким у біса директором. Я працювала у відділі інформації. У них це зветься «клейдівчина». Та я й клеїти не навчилася до пуття, як почалася та комедія.
— А що входить в обов'язки художнього директора?
— Не знаю. Здається, він сидить і перемальовує літери або й цілі сторінки з закордонних журналів.
— Чого ви пішли з роботи?
— Боже, невже й це належить до обов'язків поліції? Невже ви такі безжальні? Кланяйтеся тому, хто вас послав, і скажіть, що йому більше личить сидіти в божевільні, аніж лежати в моїй постелі.
— Чого ви пішли?
— Пішла, бо не могла витримати. Невже так важко збагнути? Він помітив мене днів за два по тому, як я прийшла на роботу. Один знайомий попросив мене сфотографуватися до якогось медичного тексту чи чого там іще. І він також побачив той знімок. До того ж я без сорому казка потяглася з ним до якогось вишуканого ресторанчика А тоді з дурного розуму запросила його до себе. Потім уночі він зателефонував, себто ВІН зателефонував до МЕНЕ й спитав, чи не знайдеться в мене пляшки вина. Я послала його до дідька. Відтоді все й почалося.
Дівчина стояла, розставивши ноги, й дивилася на Єнсена
— Що ви, на ласку божу, хочете знати? Що він сидів отут на підлозі, три години тримав мене за ногу й жалібно скавчав? І що він мало не врізав дуба, коли я врешті вирвала ногу й пішла спати?
— Не вдавайтеся до зайвих подробиць.
Дівчина шпурнула пензля в бік крісла. На чобітках лишилися червоні бризки.
— Атож, — нервово сказала вона— Кінець кінцем я могла б навіть переспати з ним. Чому ні? Треба ж спробувати хоч бодай чимось зацікавитися. Щоправда, я з ніг падала, так хотіла тоді спати, але хто б сподівався, що він оскаженіє, тільки побачивши, як я роздягаюся. Ви не можете уявити, в якому пеклі я жила ті тижні, день у день. Йому конче хотілося мати мене, йому потрібні були мої природні, безпосередні інстинкти. Він збирався послати мене в довко-лосвітню подорож. Я мала помогти йому вернути якісь життєві втрати. Він хотів зробити мене директором чого завгодно. Мене — директором! Ні, золотко, там не треба нічого вміти. Тобі не цікаво? Це не має значення, золотко.
— Ще раз кажу: не вдавайтесь до зайвих подробиць. Вона затамувата віддих і глянула на нього, наморщивши лоба.
— То ви не… то вас не він послав?
— Ні. Ви отримали диплом, як пішли з роботи?
— Отримала, проте…
— Покажіть його.
В її погляді застиг подив. Вона підійшла до синьої шафки біля стіни, висунула шухляду й дістала з неї диплом.
— У нього не зовсім пристойний вигляд, — збентежено сказала вона
Єнсен розгорнув диплом. Хтось у тексті золотими літерами понаставляв великих червоних окличників. А на першій сторінці красувалося кілька лайливих слів, теж товсто виведених червоним олівцем.
— Негарно, я розумію, але я так була розлютилася… Бо ж таки сміх, та й годі. Я пробула там не більше як два тижні, і єдине, що за той час зробила, — це дозволила потримати себе три години за ногу, тоді розібралася при ньому й одягла піжаму.
Єнсен заховав нотатника до кишені.
— До побачення, — сказав він.
Переступивши поріг, він відчув у правому боці гострий біль. Біль був дошкульний, почався раптово. У нього потемніло в очах, він невпевнено ступив ще раз і сперся плечем на одвірок.
Вона зразу вискочила з коридора
— Що з вами? Ви хворі? Ходімо сядете. Я вам допоможу.
Єнсен відчув її дотик, коли вона підпирала його плечем, і встиг помітити, що вона була м'яка й тепла
— Стривайте, я принесу вам води. Дівчина помчала до кухні й миттю вернулася.
— Випийте. Може, вам ще щось треба? Не хочете трохи лягти? Вибачте, що я так повелася. Я просто не збагнула відразу що й до чого. Один із тих, що там порядкують, байдуже, хто саме, весь час мене переслідує…
Єнсен випростався. Біль не стих, але він уже почав до нього звикати.
— Вибачте, — ще раз сказала дівчина, — я не збагнула, чого ви хотіли. І досі не збагну.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вбивство на 31-му поверсі, Пер Валє», після закриття браузера.