Микола Володимирович Томенко - Теорія українського кохання, Микола Володимирович Томенко

1922

Оріон золотий: Любовна лірика українських радянських поетів. — К., 1986. - С. 17—18.

Володимир Свідзинський (1885—1941), поет, перекладач.

Лесі Челінгаровій

Не прийшла ти. Один без тебе, Я липовий цвіт зірвав. І сонце прозорим медом Точилось по листю трав. Я ліг і заснув. Збудився — Нема медяного дня. І тільки зоря над гаєм, Як грива гнідого коня. І липовий цвіт коло мене, Що ми мали зривати вдвох. І липовий цвіт од спеки Помарнів і посох. Я смутно ішов на захід, Гнідих шерстинок шукав. І думав про тебе — і тихо Зів'ялений цвіт цілував.

2.06.1932

Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст. У 3 т. — К., 1994. - Т. 1.- С. 418

Максим Рильський (1895—1964), відомий український поет. Не ясноокий образ Беатріче І не вакханки темний, п'яний зір Мене тривожить і невпинно кличе В незнану даль, у золотий простір. Ні! просте личко у хустині білій, Тоненькі руки, злото довгих вій І голос, півдитячий і несмілий, Пронеслись тінню у душі моїй. …І перша ніч — ніч перша і остання І перше слово, те найбільше з слів, Що я в саду під вітрове шептання Уперше чув і вперше зрозумів.

Оріон золотий: Любовна лірика українських радянських поетів. — К., 1986. - С. 11.

Василь Симоненко (1935—1963), відомий український поет, журналіст. Любов Дзвенять німою тугою ліси, Коли їх ніч тремтлива обнімає І від очей у ревності ховає Принади їх первісної краси. Бринять живою радістю ліси, Як ранок спалахне на небокраї, Як сонце огняне завісу піднімає Із їх первісної і чистої краси. Мені здається, — може, я не знаю — Було і буде так у всі часи: Любов, як сонце, світу відкриває Безмежну велич людської краси. І тому світ завжди благословляє І сонце, що встає, і серце, що кохає.

1961

Симоненко В. У твоєму імені живу. — К., 1994. - С. 42.

Микола Вінграновський (народився 1936 р.), письменник, сценарист. Вона була задумлива, як сад. Вона була темнава, ніби сад. Вона була схвильована, мов сад. Вона була, мов сад і мов не сад. Вона була урочиста, як ніч. Вона була одненька, ніби ніч. Вона була в червоному, мов ніч. Вона була, мов ніч і мов не ніч. Вона була, що й наче й не була. Але вона була! Була! Любове, ні! Не прощавай! Непевний крок свій не збивай. Непевний крок свій в ніч і сад… Сердець розбитих серцепад…

1960

Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст. У 3 т. — К., 1994. - Т. 3. - С. 345.

У синьому небі я висіяв ліс, У синьому небі, любов моя люба, Я висіяв ліс із дубів та беріз, У