Микола Володимирович Томенко - Теорія українського кохання, Микола Володимирович Томенко

1. - С. 573. Люблю. Без пам'яті люблю… Хай, може, більше проклинаю. Я знаю — сам себе гублю, Але не можу, і кохаю… Хто ти? Ти квітка без краси, Ти літній ранок без проміння, Ти в щасті жити не даси З душею, повною каміння. І все ж люблю! За що люблю, І сам не бачу і не знаю… Я знаю, сам себе гублю, Але не можу, і кохаю.

4 листопада 1917 року

Там же. — С. 490.

Павло Тичина (1891—1967), відомий український поет, літературознавець, мовознавець. З кохання плакав я… З кохання плакав я, ридав. (Над бором хмари муром!) Той плач між нею, мною став — (Мармуровим муром…) Пливуть молитви у горі. (Вернися з сміхом-дзвоном!) Спадає лист на вівтарі — (Кучерявим дзвоном…) Уже десь випали сніги. (Над бором хмари муром!) Розбиті ніжні вороги — (Мармуровим муром…) Самотна ти, самотний я. (Весна! — світанок! — вишня!) Обсипалась душа твоя — (Вранішняя вишня…)

1917

Українське слово: Хрестоматія української літератури таї літературної критики XX ст. У 3 т. — К., 1994. - Т. 1. - С. 562.

О панно Інно… О панно Інно, панно Інно! Я — сам. Вікно. Сніги… Сестру я Вашу так любив — Дитинно, злотоцінно. Любив? — Давно. Цвіли луги… О, панно Інно, панно Інно, Любові усміх квітне раз — ще й тлінно. І Сніги, сніги, сніги… Я Ваші очі пам'ятаю, Як музику, як спів. Зимовий вечір. Тиша. Ми. Я Вам чужий — я знаю. А хтось кричить: ти рідну стрів! І раптом — небо… шепіт гаю… О ні, то очі Ваші. - Я ридаю. Сестра чи Ви? — Любив…

Оріон золотий: Любовна лірика українських радянських поетів. — К., 1986. - С. 8—9.

Володимир Сосюра (1897—1965), відомий український поет, громадський діяч. Так ніхто не кохав. Через тисячі літ Лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі І земля убирається зрання… Дише тихо і легко в синяву вона, Простягає до зір свої руки… В день такий на землі розцвітає весна І тремтить од солодкої муки… В'яне серце моє од щасливих очей, Що горять в тумані наді мною… Розливається кров і по жилах тече, Ніби пахне вона лободою… Гей, ви, зорі ясні!… Тихий місяцю мій! Де ви бачили більше кохання?… Я для неї зірву оріон золотий, Я — поет робітничої рані… Так ніхто не кохав. Через тисячі літ Лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі І земля убирається зрання… Дише тихо і легко в синяву вона, Простягає до зір свої руки… В день такий на землі розцвітає весна І тремтить од солодкої муки…