Осип Фадєєвич Назарук - Роксоляна, Осип Фадєєвич Назарук

class="book">— Розумію. А як жінка ти хотіла б, щоби твоїй волі підлягали всі палати мої. Правда?

— Ні. — відповіла щиро, як дитина. — Не тільки палати, але й уся твоя земля — від тихого Дунаю до Базри і Багдаду, і до кам'яних могил фараонів, і по найдальші стійки твоїх військ у пустинях. І не тільки земля, але й води, по котрих бушують розбишацькі судна рудого Хайреддіна.

Молодий падишах підняв голову, як лев, котрому на могутню гриву хоче сісти легка пташина. Так до нього не говорив ще ніхто!

Був у найвищій мірі здивований і — роззброєний. Тінь твердості зовсім щезла довкруги його уст. Велике зацікавлення сею молодою дівчиною, що так основне ріжнилася від усіх жінок в його гаремі, перемогло в нім усі інші почування. Пустив знов її руки і почав поводитися як супроти дівчини з найповажнішого дому.

— Де тебе виховували? — запитав.

— Вдома і два роки в Криму.

— Чи ти, о Хуррем, знаєш, чого домагаєшся?

Мовчала.

В тій хвилі чула, що звела першу боротьбу з могутнім падишахом, з десятим і найбільшим султаном Османів — і що тепер наступить кристалізування їх взаємин. Iнстинктом відчула, що се кристалізування не сміє поступати скоро, коли має бути тривке. Глибоко відчувала, що се не остання розмова з султаном.

А молодий Сулейман почав якимсь м'ягким розмріяним тоном:

— У старих книгах написано, що були могутні султанки, які по завзятих боях брали в підданство султанів. Але ти, о Хуррем, хотіла б мене взяти в підданство зовсім без бою!..

— Без бою неможливо нікого взяти в підданство, відповіла.

Довшу хвилю вдивлявся в її молоде, інтелігентне личко. Потому сказав:

— Так, маєш слушність. Чи ти, може, не виграла вже бою?..

Не відповіла.

Він приступив до вікна і схопив кілька разів запашного воздуху, як ранений.

Вона жіночим інстинктом відчула, що доволі глибоко загнала йому в нутро солодку, але затроєну стрілу першого вражіння симпатії і любові. І відчувала, що він зараз спробує виривати з серця ту стрілу.

Молодий Сулейман задумано вдивлявся в ясну ніч. Нараз став близько перед нею і запитав:

— Чи можна більше разів любити в життю?

— Я молода й недосвідчена в тім, — відповіла. — Але я недавно чула, як співали про се невольники зі сербської землі, що працюють у твоїм парку.

— Як же вони співали?

— Вони співали так:

Любов перша — чаша запахучих квітів,

Любов друга — чаша з червоним вином.

Любов третя — чаша чорної отруї…

Сказала се напівспівучим тоном, причім, як могла, так перекладала сербську пісню на турецьку мову. По хвилі докинула:

— Але я гадаю, що і перша, і друга любов може стати отруєю, коли не поблагословить її Бог всемогучий.

Сулейман признавав їй у душі глибоку рацію, бо розчарувався був на своїй першій любові.

Став як вкопаний. Був переконаний, що вона думає, що він уже перебув і третю любов… Не хотів оставити її в тім переконанню. По хвилі промовив помалу не то до себе, не то до неї:

— Першу чашу я вже випив. Тепер, мабуть, другу зачинаю пити, хоч вино заборонене Пророком. І вже чуюся п'яний від нього. Тільки третьої чаші ніколи не хотів би я пити…

Дивився допитливо в її очі. І був далеко кращий ніж недавно, коли побачила його, як ішов до її пані. Тепер здавалося їй, що вже не від сьогодня знає його. Мовчки слухала биття власного серця.

По хвилі Сулейман сказав:

— Ти завдала за весь час тільки одно питання, а я завдав тобі багато питань. Запитай мене ще за що… — й усміхнувся. Був дуже цікавий, що її зацікавить.

Настуня подивилася на нього уважно, чи не глумиться. Зміркувавши, що ні, — спитала дуже поважно:

— Чому ти маєш зачервонілі очі?

Такого питання не сподівався від невольниці, з котрою вперве говорив. Бо привик його чути тільки від одної жінки — від своєї матері, коли вертав утомлений з нарад Високої Порти, або з довгої їзди конем в часі вітру, або коли задовго читав книги, або звіти намісників і дефтердарів.

Відповів з приємністю:

— Сильніший кінь повинен більше тягнути… Несподівано схопив її в рамена й почав цілувати з усею жагою молодості. Боронилася, чуючи, що між ним і нею стоїть на перешкоді передовсім ріжниця віри. Iз-за тої ріжниці чулася ще невольницею мимо горячих поцілунків падишаха. Iз-за хрестика від матері, який чула на грудях, боронилася перед першим вибухом пристрасті молодого мужчини. В шамотанню з нею побачив молодий Сулейман срібний хрестик на грудях Настуні. І всупереч звичаєві мовчки зняв свій золотий, султанський сигнет, який мав ще його прадід Магомет у хвилі, як в'їздив у здобутий Царгород.

На нім був чудовий, синій туркус, що хоронить від роздратування й божевілля, від отруї і повітря, що дає красу і розум, і довге життя та й темніє, коли його власник хорий. Поклавши сигнет на шовкову подушку, вдивився в оксамитні, великі, вже втомлені очі невольниці. Але вона — не зняла малого хрестика, хоч зрозуміла його і хоч він сподобався їй тепер. І се рішило про її вартість в очах великого султана…

Шамотання з молодим і сильним мужчиною втомило її. Щоб мати змогу відпочати, сказала, ловлячи воздух:

— Будь чемний, а завдам тобі ще одно цікаве питання!

— Завдавай! —