Валеріан Васильович Молдован - Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб.

промова теж поділяється на частини: вступна; аналіз фактичних обставин справи; обґрунтування кваліфікації злочину; характеристика особи підсудного; міркування про цивільний позов, міру покарання.

Захищати підсудного важче, ніж обвинувачувати. Після обґрунтованого виступу, з яким погодилася аудиторія, встає адвокат і пропонує глянути на справу з іншого боку, часом протилежного. Інколи це зробити дуже важко, але треба. Треба примусити, щоб тебе слухали і не лише за допомогою головуючого, який зобов’язаний навести порядок у залі суду.

Виходячи із конкретних обставин справи, захисник може:

• заперечувати обвинувачення в цілому, доказуючи невинність підсудного за відсутності в його діях складу злочину, за відсутності самої події злочину або недоведеності участі підсудного у вчиненні злочину;

• заперечувати обвинувачення щодо окремих його частин;

• заперечувати правильність кваліфікації, доказуючи необхідність зміни пред’явленого обвинувачення на статтю КК України, яка передбачає легше покарання;

• обґрунтувати менший ступінь вини і відповідальності підсудного;

• доказувати неосудність підсудного.

5.2. Вступна частина захисної промови

Як правило, з перших фраз адвоката можна більш-менш точно визначити, який з нього захисник, який судовий оратор. Вступна частина, як увертюра до опери, налаштовує публіку, учасників судового розгляду, готує до сприйняття промови.

Варто на хвильку уявити, що ви не в залі судового засідання, а в Національній опері України. Виконується опера Миколи Лисенка «Тарас Бульба». Завіса ще закрита, а симфонічний оркестр починає увертюру. Основна тема — мелодія української народної пісні «Засвистали козаченьки в похід з полуночі» відразу ж захоплює, в душі проходить якась тепла хвиля. Починаєш уважно стежити за подіями на сцені, забуваючи про все довколишнє.

А тепер перенесемося уявно до залу суду. І там захисник починає з таких слів:

«Шановні судді! Мій підзахисний Іванець звинувачується в тому, що 1 квітня о двадцятій годині на вулиці Паризької комуни із хуліганських спонукань...»

Чи може захопити такий виступ? Думається, зовсім ні. Адже, то був уже четвертий повтор зацитованого речення. На початку судового слідства суддя зачитував обвинувальний висновок: «Першого квітня о двадцятій годині на вулиці Паризької комуни...» Що відбувалося на цій вулиці, детально розповідали потім підсудний, потерпілий, свідки. Свою обвинувальну промову прокурор починав: «Першого квітня на вулиці Паризької комуни...» і нарешті встає адвокат і знову починає з... вулиці Паризької комуни.

Можна навести цілий ряд непродуманих і примітивних початків виступів адвокатів, які не раз доводилося чути в залі судових засідань: «Товариші судді! Я не затримаю довго вашої уваги...» «Товариші судді! Я не буду багатослівним...» Товариші судді! Я захищаю підсудного Іванця...» «Товариші судді! Справа, яку ми сьогодні розглядаємо, не являє собою великої складности (або навпаки).

Ще гірше сприймаються суддями спеціально розроблені вступні частини. Одна підготовлена для справ про вбивство, інша — для справ про крадіжку, третя — для справ про хуліганство. З року в рік, із справи в справу переносять ці адвокати свої стандартні вступні частини, демонструючи своє небажання або невміння думати.

Звичайно, бувають і чудові промови київських адвокатів, зокрема М. Городиського, С. Любітова та ін.[81] Цікаво і нестандартно виступають Т. Варфоломеєва (Київ), О. Коваль (Хмельницький), И. Бронз (Одеса), С. Сафулько (Луцьк).

Чим менше шаблону, тим краще сприймається судова промова. Словесна полова недопустима взагалі в захисній промові, надто ж у вступній частині. Засоби і прийоми вступної частини можуть бути різними. Її можна розпочати:

• з оцінки суспільно-політичного значення справи, яка розглядається;

• вказівкою на специфічні особливості кримінальної справи;

• з викладу програми промови;

• посиланням на окремі положення промови прокурора;

• характеристикою особи підсудного тощо.

Наведемо для зразка вступну частину захисної промови адвоката Я. Кисельова у справі Ковальова:

«Товариші судді! В одній середньовічній легенді розповідається про дзвін, який мав чарівну властивість: в його звуках кожен чув той наспів, який йому хотілося почути.

Як часто дебати сторін нагадують цей дзвін із легенди: одні і ті ж факти, одні і ті ж обличчя, але як по-різному, як неоднаково вони бачаться обвинувачем і захисником?

Правий був товариш прокурор, провіщаючи у своїй промові, що ми будемо з ним по-різному, кожен по-своєму пояснювати ту велику і гірку біду, яка прийшла в сім’ю Ковальових. Але в одному з найголовніших питань, питанні про те, що ж спонукало Ніну Федорівну Ковальову, молоду жінку, матір двох дітей, 4 серпня о п’ятій годині після полудня відчинити вікно своєї квартири на п’ятому поверсі, стати на карниз, постояти там кілька секунд, повернутися обличчям до кімнати, щось вигукнути і враз метнутися вниз, щоб розбитися, — ось у цьому питанні: чому шукала смерті Ніна Федорівна, і в обвинувачення, і в захисту немає розходжень. Дзвін загубив свою чарівність, і ми з товаришем прокурором відповідаємо однаково: глибока сімейна драма, нестерпні відносини між чоловіком і дружиною — Миколою і Ніною Ковальовими. Але так відповісти — значить зробити тільки перший і найлегший крок на довгому шляху, кінець якого приводить до вирішення справи.

Так, розлад був, він ставав усе глибшим і загрожував сім'ї зруйнуванням. Все це мучило Ніну Федорівну. Але чи означає це, що в розвалі сім'ї, трагічній кінцівці винен Микола Ковальов?

У товариша прокурора немає ніяких сумнівів, все йому гранично, зрозуміло: винен Ковальов, тільки він, і ніхто інший!..

Я уважно слухав обвинувальну промову і ловив себе на думці, яка велика могутність слова! Як примхливо, вільно і несподівано воно міняє зміст і значення фактів.