стояли по обох боках кивота. Церква була мистецько розмальована мистцем Копровським[100]. Десь на шостому році життя приступив я перший раз до Святої Сповіді. Велике вражіння на мене зробив звичай, як священик накрив мені голову епітрахилем. Після другої сповіді, десь по місяці-другім, ми могли вже причащатися. Коли сотрудник, о. Левицький, був перенесений на іншу парохію, тоді прийшов на його місце о. Плятон Карпінський[101], священик книжний, побожний і добродушний. Він часто катехизував. Після Йордану сотрудники ходили з свяченою водою по домах і тоді давали мені завжди або медалики, або образці.
Коли о. Плятон Карпінський був сотрудником, тоді припала в червні візитація митр. Андрея Шептицького. В громаді пішли великі приготування. Батько з уряду мусів зайнятися побудованням тріюмфальної брами, вирівнянням доріг, бандерії та іншими приготуваннями. Приїзд Митрополита до Струсова зробив величезне вражіння на всіх, зокрема його висока постать видніла понад всіми. Приїхало багато людей з сусідних парохій. Пригадую собі, що він був убраний у фіолетну рясу, з пюскою на голові. Дівчата сипали цвіти перед ним, між ними була і моя сестричка Євгенія. Під церквою поставили фотель, і він сповідав людей. Опісля о. Плятон представив Митрополитові учнів, а нас було з кілька-десять, і Митрополит почав питати катехизм. Отець Карпінський показав Митрополитові на мене, і він запитав мене: “Що то є общеніє святих?”[102], на що дав я вдоволяючу відповідь.
Очевидно, на це торжество приїхало багато священиків. З Митрополитом був тоді, здається, о. митрат Бачинський,[103] що походив з села Сороцьке недалеко Теребовлі. Обід відбувся в мойого вуйка, Миколи Дичковського, що мав дуже гарний, мурований (з цегли) дім і широкі кімнати. Митрополит знав його вже тому, що його син Григорій був парохом недалеко Бережан[104]. Вуйко Микола Дичковський був образований, скінчив середню школу[105] і післав свого найстаршого сина Григорія до школи в Тернополі, а опісля
