Віталій Петлювань - Сліди на тротуарі

докази, але і її пояснення здавалися не вигаданими. Кров на пальці: та це ж вона рубала ящики, щоб піч витопити, і пошкрябалася. Валянки і плетеика? Та вона ж відразу сказала, що купила валянки, а плетеику Коростильов залишив, коли пішов по могорич. Сліди на тротуарі біля урвища? Але ж такі боти можна зустріти у Києві на кожному кроці. Їх продано тисячі пар. А головне — яка мета? Навіщо цій жінці, скромній трудівниці, потрібно було вбивати Коростильова?

Двірничка і її чоловік не змогли назвати когось із сусідів, хто посвідчив би, що вони в неділю рано лягли спати і нікуди вночі не відлучалися. Але не було нікого, хто б міг посвідчити й інше, хто міг сказати, що їх бачили ввечері чи вночі з Сергієм Коростильовим. © http://kompas.co.ua

— Мертвих не судять, так, здається, ми говорили з вами сьогодні про Коростильова, — порушив мовчанку Бородін. — На жаль, нам доведеться покопатися в його біографії. Знайдіть, старший лейтенанте, в архівах стару справу про притягнення Коростильова до відповідальності за зловживання своїм службовим становищем і спекуляцію. Може, хоч вона проллє трохи світла?

Гриненко поринув в архівах. Незабаром у його блокноті з'явилося кілька прізвищ. На околиці Києва, як з'ясувалося, проживає його сестра.

Перечитуючи свідчення, Гриненко помітив, що свідки поділилися на дві групи. Одні захищали Коростильова, інші виступали проти нього. Якийсь І. І. Бондар гаряче стояв на боці Сергія Коростильова. Він навіть посвідчив, що частина конфіскованих у Коростильова речей належить не Коростильову, а йому, Бондарю.

Зробивши відповідні помітки для себе, Гриненко поїхав до сестри Коростильова.

Сестра жила у власному будинку. У неї велика сім'я. На запитання про те, чи знає вона, де тепер її брат Сергій, жінка відповіла негативно.

— Ви, мабуть, знаєте, що він відбував покарання, — розповідала жінка. — Після повернення Сергій хотів жити у нас, але мій чоловік запротестував. У нас не тісно, ні. Але, самі розумієте, Сергій жив не зовсім чесно. Ну от, вийшло так, що ми з ним посварилися, і Сергій пішов. Відтоді ми ні разу не зустрічалися.

І тут жінка в свою чергу запитала у Гриненка:

— А чому це вас раптом зацікавив Сергій? Може, він знову в чомусь провинився?

Гриненко з першої ж хвилини розмови зрозумів, що сестра нічого не знає про смерть Сергія. Він повинен сказати їй про це, хоч і знав, що тоді вже важко буде говорити з нею. Давня сварка забулася, а смерть близької людини, брата, болісно вплине на сестру.

— Я прийшов до вас з дуже поганою звісткою, — співчутливо сказав Гриненко. — Ваш брат Сергій Коростильов загинув.

Це вже була четверта людина, якій Гриненко мусив розповідати про трагічну смерть Сергія Коростильова. Але у всіх попередніх випадках люди висловлювали здивування, розпитували, а тут самий факт наглої смерті приголомшив жінку, і далі вона вже не сприймала ніяких подробиць. Не вимовивши й слова, сестра Сергія Коростильова закрила лице руками і побігла від Гриненка в іншу кімнату.

Прибігли діти: хлопчик і дівчинка. Вони незадоволено дивилися на незнайому людину. Зайшла сусідка.

Гриненко почував себе тут зайвим. Але піти, не поговоривши з сестрою Коростильова, не міг.

Довго вона не могла заспокоїтися. В кімнаті запахло нашатирним спиртом. Сусідка порадила послати за чоловіком.

І тільки тоді, коли той прийшов, Гриненкові пощастило, нарешті, дещо з'ясувати.

— Ви кажете, що його пальто знайшли на вулиці Володарського? Дивно. Там живе Іван Іванович Бондар, з яким Сергій дружив. Ви не були у Бондаря?

Гриненко сказав, що це прізвище йому трохи знайоме, але з Бондарем він не зустрічався.

— Тоді обов'язково побувайте у Бондаря. Він завжди був близьким другом Сергія Коростильова. Бондар знає Сергійове життя, знає, з ким той мав справи, — і він звернувся до дружини: — Товаришеві з міліції потрібна адреса Івана Івановича…

Крізь сльози вона назвала адресу. Гриненко тут же в думці прикинув, що будинок, у якому живе Іван Іванович Бондар, повинен знаходитися недалеко від гаража техдопомоги.

Сестра Сергія Коростильова, поки вони розмовляли, поквапно почала одягатися. Вона сказала, що зараз же хоче подивитися на труп брата. В тому, як вона це сказала, відчувалося недовір'я до Гриненка. Їй не хотілося вірити у смерть брата. Глибоко в думці жевріла надія, що могли й помилитися в тому, що загиблий і є її брат. Хто міг упізнати в мертвому Сергія Коростильова? Тільки документи свідчили, що це він, але ж документи могли бути викрадені в нього іншою людиною…

Гриненко погодився взяти її з собою.

* * *

… Ось ще один будинок на вулиці Володарського, великий, багатоповерховий. У двір ведуть два під'їзди.

У першому з них Гриненко зустрівся з кількома підлітками.

— Де тут живе Іван Іванович?

— Той, що машину має?

— У Івана Івановича своя машина?

— Аякже. Он його гараж.

Йому показали й квартиру Бондаря.

Жінка, що вийшла Гриненкові назустріч, сказала, що Іван Іванович Бондар живе тут, але зараз на роботі.

Гриненко повідомив, що він з автоінспекції. У свій час Іванові Івановичу Бондарю було запропоновано з'явитися до них з документами техогляду, але той чомусь і досі цього не зробив. Тепер він, техінспектор, сам на місці огляне автомашину.

— Не знаю, як бути. Він і ключів од гаража не залишає.

Те, що дружина Бондаря не захотіла показувати машину і навіть сказала, що не знає, де ключі, особливо зацікавило Гриненка. Старший лейтенант пам'ятав, звичайно, про слід легкової машини над урвищем.

— Коли ваш чоловік приходить з роботи?

— Після шести. Інколи пізніше. Я скажу йому, щоб зразу ж пішов в автоінспекцію. До кого треба звернутися?

Гриненко згадав одного знайомого, який працює в автоінспекції, і назвав його прізвище.

— А може, я трохи зачекаю? Тепер пів на шосту.