Сельма Лагерлеф - Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми

на купця — той і досі сидів на своєму кріслі і нерухомо дивився у вікно. Тоді Нільс осмілів. По ящиках, повалених біля стіни, він забрався на прилавок й обома руками схопився за кинджал. Схопити схопив, а втримати не зміг. З глухим дзвоном кинджал упав на підлогу.

Нільс аж здерев'янів. Він хотів сховатися за ящиками, але було вже пізно. Купець озирнувся на стукіт і, з гуркотом відсунувши крісло, кинувся до Нільса.

Тікати було нікуди. Нільс стис у кишені ножик — єдину свою зброю — і приготувався захищатися.

Але купець зовсім не збирався нападати. Він дивився на Нільса добрими очима і швидко-швидко говорив якоюсь незрозумілою мовою. По всьому було видно, що він навіть радий Нільсу.

Він квапливо зривав зі стіни мечі, щити, кинджали і, низько кланяючись Нільсу, — чи то запобігливо, чи тому, що Нільс був надто вже малий, — викладав перед ним свої скарби.

Одним ривком він вихоплював з піхов шпаги і шаблі, довго розмахував ними перед самісіньким носом переляканого Нільса, а потім, припавши на праву ногу, робив раптом сміливий випад і наскрізь прохромлював невидимого ворога.

Він надягав на себе різні шоломи і, сівши перед Нільсом навпочіпки, вертів головою, щоб Нільс міг розглянути гарненько і візерунчастий гребінь, і забрало, і пишне пір'я.

А під кінець він вирвав зі своєї бороди волосину і, підкинувши її, перерубав у повітрі величезним мечем. Від усіх цих вправ у ятці стояв свист і брязкіт, а на стінах, на стелі, на прилавку стрибали і танцювали місячні зайчики.

У цей час із інших яток теж прибігли купці. Вони тягли з собою все, що було в них найкращого: блискучу парчу, килими, намиста, кубки, в'язанки чобіт.

Вони звалювали все це біля Нільса і, показуючи один одному на годинник, квапливо бігли за новими товарами.

«Куди це вони так поспішають? І чому всі дивляться на годинник?» — подумав Нільс і сам глянув на нього.

Відтоді, як він увійшов до міста, стрілка вже оббігла майже повне коло.

«Пора мені повертатися, — спохопився Нільс, а то гуси прокинуться, шукатимуть Але не так-то легко було».

У мене ж грошей немає! Затямте, немає грошей, — намагався він пояснити купцям

Але ті нічого не розуміли.

Вони благально дивилися на Нільса і піднімали чомусь один палець. А власник збройової ятки витяг із каси малесеньку монетку і тицяв пальцем то на неї, то на купу добра, поваленого біля Нільса, наче хотів сказати, що все це він віддає за одну малесеньку монетку!

«От диваки! — подумав Нільс. — Тут мішком золота не розплатишся, а вони одну тільки монету просять… Так у мене ж є монетка! — зрадів він і взявся нишпорити у себе в кишенях. — Де ж вона? Ох, яка досада! Адже вона на березі залишилася».

— Постривайте хвилинку! — вигукнув Нільс і, прошмигнувши між сувоями тканин, килимів й іншого краму, пустився бігти по вулиці через майдан, за ворота…

Він одразу ж знайшов свою монетку. Вона лежала на тому самому місці, біля самісінької стіни. Нільс схопив її і, міцно затиснувши в кулаці, кинувся назад до воріт…

Але воріт уже не було. І стіни не було. І міста не було.

Перед ним як і раніше лежало спокійне море, і лагідні хвилі ледь чутно шаруділи об прибережне каміння.

Нільс не знав, що й думати.

— Ну, це вже зовсім не годиться — то є місто, то немає міста. Нічого не зрозумієш!

І раптом за його спиною пролунав крик:

— Ось він де! Тут він!

Нільс обернувся. За виступом скелі показався Мартін, а за ним уся зграя Акки Кебнекайсе. Мартін був дуже злий.

— Куди ж це ти втік? — шипів він. — Долегковажишся, що тебе знову хто-небудь поцупить. Прямо хоч прив'язуй тебе уночі… Ну чого ти тут не бачив?

— Краще запитай, що я тут бачив, — сказав Нільс.

— Ну а що бачив? — буркнув Мартін.

— Місто бачив, з баштами, з красивими будинками. А народу там скільки! І всі ходять в оксамитах і в шовках — один ошатніший за іншого… А ятки які там багаті! Таких товарів у нас навіть на ярмарку новорічному не побачиш. І все за безцінь іде. Годі й повірити. Я ось за одну оцю монетку всю ятку міг купити — із прилавком і навіть із купцем.

І Нільс показав Мартіну маленьку срібну монетку.

— То чому ж ти не купив? Не сторгувався, чи що? — глузливо запитав Мартін.

— Та де там не сторгувався! — вигукнув Нільс. — Від купців годі було відбитися. Так я, як на зло, монетку упустив. А поки бігав шукати — місто наче під воду провалилося. От досада!

Тут Мартін і всі гуси не вдержались і дружно заґелґотали.

— Чого ж ви смієтеся? — ледь не заплакав від образи Нільс. — Я ж не брешу, я справді був у цьому місті. Я все можу розповісти, — які там будинки, які вулиці…

Але гуси не слухали його і дружно реготали.

— Вгамуйтеся! — пролунав раптом голос Акки Кебнекайсе. — Хлопчик каже правду.

Гуси здивовано подивилися на неї.

— Так, так, — сказала Акка, — хлопчик каже правду. Ви ще молоді й недосвідчені, ви не знаєте, що колись, багато-багато років тому, шлях до Лапландії пролягав через цей острів. І на цьому острові було тоді місто. Ще моя прабабця розказувала моїй бабці, а бабця розказувала мені, а зараз я розповім вам про це чудове місто. Слухайте ж мене.

І стара Акка розповіла їм ось яку історію.

4

Давним-давно, можливо, тисячу років тому, а може, й дві, острів, на який буря занесла гусей, не був таким пустельним і диким. На його березі стояло багате