Сельма Лагерлеф - Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми

висока, що закривала ледь не півнеба. Верхній край її закінчувався зубцями, і було видно, як у просвітах між ними крокував вартовий у блискучому шоломі, зі списом у руках.

«Може, я все-таки сплю?» — подумав Нільс.

Він міцно-міцно заплющив очі й швидко розплющив їх.

Стіна і досі стояла перед ним. Справжнісінька стіна, складена з великого необтесаного каміння.

Неподалік, між двома круглими баштами, Нільс побачив браму. Важкі ковані стулки її були наглухо зачинені.

Але щойно Нільс підійшов ближче, іржаві петлі заскреготіли, заскрипіли, і брама повільно відчинилася, неначе запрошуючи Нільса увійти.

І Нільс увійшов.

Під низькими кам'яними склепіннями сиділи вартові, озброєні топірцями на довгих держаках, і грали в кості. Вони були такі зайняті грою, що навіть не помітили, як Нільс прослизнув повз них.

Відразу ж за брамою був великий майдан, а від майдану в усі сторони розходилися вулиці.

У місті, напевно, було свято. Скрізь майоріли строкаті прапори, весело горіли кольорові ліхтарики. Та й народ на вулицях теж був виряджений по-святковому: чоловіки в довгих оксамитових каптанах з хутряною опушкою, в шапочках, оздоблених пір'ям; жінки — в розшитих сріблом і золотом платтях і в мереживних чепцях з бантами, схожими на метеликів.

Таких пишних нарядів Нільс ніколи не бачив, хіба що на картинках у старій дідовій книжці, яку мати давала Нільсу розглядати тільки по неділях.

Але дивна річ: хоча з усього було видно, що в місті свято, ніхто не сміявся, не співав, не жартував. Обличчя у людей були сумні й стривожені, й усі мовчки із занепокоєнням поглядали вгору.

Нільс теж подивився вгору.

Високо над усіма дахами здіймалася чотирикутна башта. У кам'яну стіну її був вправлений годинник. Величезним круглим оком він дивився вниз, на місто.

«От добре, що тут годинник є! — подумав Нільс. — Погуляю годинку й повернуся назад». І він весело попрямував по вулицях.

Ніхто не звертав уваги на Нільса. Не так-то легко було побачити його в натовпі. Він вільно бігав по місту, розглядав будинки, заглядав у двори.

І звідусіль, хоч куди б він ішов, постійно бачив годинник на башті.

На одній з вулиць біля кожного ґанку сиділи нарядні жінки і мовчки пряли золоту пряжу. Час від часу вони важко зітхали і поглядали на баштовий годинник.

«Напевно, втомилися цілу ніч працювати», — подумав Нільс і звернув на іншу вулицю.

Тут теж ішла робота. По всій вулиці розносився дзвін і брязкіт металу — це збройних справ майстри кували кинджали та мечі.

Зрідка вони відривалися від роботи, щоб обтерти рукавом піт з лоба і крадькома поглянути на годинник.

На третій вулиці шевці шили сап'янові чоботи і туфлі з хутряною опушкою, на четвертій — мереживниці плели мережива, на п'ятій — гранувальники шліфували блискуче різнокольорове каміння.

І всі працювали мовчки, тільки зрідка піднімаючи голови, щоб глянути на баштовий годинник.

Нільс довго бігав по місту, аж поки вибіг на велику, простору вулицю.

Обабіч неї тяглися ятки. Двері їх були широко відчинені, полиці завалені товаром, але торгівля йшла мляво.

Купці сумовито сиділи за своїми прилавками, не зважаючи на рідкісних покупців. А ті, навіть не дивлячись на розкладені товари, про щось тихо запитували купців і, важко зітхаючи, виходили з ятки, так нічого і не купивши.

«Напевно, прицінювалися. Таки, мабуть, не по кишені товар», — подумав Нільс.

Перед однією яткою Нільс зупинився і довго стояв як укопаний. Це була збройова ятка.

Ціле військо можна було спорядити тут у похід.

Тут були ковані мечі в золотій і срібній оправі й тонкі, як спиці, шпаги. Тут були шаблі всіх зразків — прямі й зігнуті, в піхвах і без піхов. Тут були палаші, тесаки, кинджали — маленькі й великі, з рукоятками з кістки і дерева, із золота і срібла. Тут були важкі щити, оздоблені гривастими левами і семиголовими драконами. А в глибині ятки, в кутку, височів цілий ліс загострених списів, громадилися рицарські обладунки — лати, кольчуги, шоломи.

І вся зброя — зовсім новенька, що ще не потемніла в боях і на рицарських турнірах! Все аж палало, аж виблискувало!

«А що, як увійти? — подумав Нільс. — Може, ніхто не помітить мене… А якщо помітить, я скажу, що хочу купити що-небудь…»

Але Нільс добре пам'ятав, як крамарі на ярмарках ганяли хлопчаків, які даремно витріщалися на товари, мацали їх, довго вибирали, торгувалися, а потім тікали, нічого не купивши. Одного хлопчиська з їх села навіть зловили і насмикали за вуха, щоб іншим не кортіло. І це на звичайному ярмарку! А тут уже й поготів посмичуть.

Нільс іще довго топтався біля ятки — то підійде до дверей то відійде, то знову підійде

«Що б таке придумати? — міркував Нільс. — Ага, знаю! Скажу, що мені меч потрібен. А такого, щоб мені по зросту був, і не знайдеться. Тоді я скажу: пробачте, мовляв, за турботу! — і піду».

Нільс набрався духу і зашмигнув до ятки.

Біля прилавка в кріслі з високою різьбленою спинкою сидів бородатий купець і пильно дивився у вікно.

Він дивився на баштовий годинник.

Яскравий місяць, що висів у небі наче ліхтар, освітлював величезний циферблат і чорні стрілки, що повзли по ньому повільно і неухильно.

Нільс непомітно прослизнув мимо купця і крадькома пішов уздовж стіни, від верху до низу обвішаної зброєю.

Очі у нього аж розбігалися навсібіч. Він не знав, на що швидше глянути.

Особливо сподобався Нільсу один кинджал. Кинджал був зовсім невеликий, мабуть, лише вдвічі більший за Нільса. По рукоятці його вилася срібна змійка. І висів кинджал не так уже й високо — над стійкою.

Нільс крадькома поглянув