Володимир Парал - Війна з багатоликим звіром

— Так буде краще для вас обох.

— Чому?

— Вони їй уже не потрібні, до неї повернувся Тібор. Він здивувався, звідки взялась така дорога апаратура, і я змушена була все перебрати на себе. Але тепер я також не ночуватиму тут, розумієш? Тепер нам обом зась.

Міхал посмутнів, став навколішки й почав демонтувати свій музичний комбайн. Ріті навіть стало його шкода.

— Одне слово, з Тіною тобі не пощастило, але ти не сумуй, — заспокоювала Міхала Ріта. — Незабаром знову відчиняться ресторани, я візьму тебе з собою до «Павука», і ти зустрінеш там гарну молоду дівчину, чуєш? Або ще краще — дамочку. Або найліпше — й дівчину, й дамочку, правда ж? Ти, Міхале, тільки слухайся мене.

Але Міхал уже її не чув, з не потрібного нікому апаратурою він мовчки вийшов у коридорні сутінки.

Коли Ріта в клубі розкоркувала ще дві пляшки вина, Станіслав попросив хвилину уваги.

— ТСЗ практично скінчився, наші квартири знову освітлюватимуться й обігріватимуться, ми повернемося додому… — поволі говорив він. — Тож голова тут уже не знадобиться. Я дякую вам за довіру…

Ми перебили Станіслава, запевнивши, що вдячні своєму голові й не дозволимо йому припинити свою діяльність, у якій завжди буде потреба, ну, коротше кажучи, він був і лишається найкращим серед нас. У ті хвилини ми були одностайні.

— Якщо ви не бажаєте лишатися без голови, — зворушено сказав Станда, — в такому разі послухайте його. Я прошу кожного ще й сьогодні дотримувати правил ТСЗ, адже він ще й досі не скасований. Витримавши все протягом тривалого часу, ми, напевно, витримаємо ще кілька годин.

— Я принесла всім маленькі подарунки. Щоб після цих довгих днів темряви ми добре придивились одне до одного. Прошу! — всміхнулась Ріта й роздала сусідам дорогоцінні батарейки з кошика… безкоштовно.

В неї справді було золоте серце, як мало бути в усіх нас віднині.

Цілком природно, що після цього Станіслав підвівся першим і з виглядом президента повів попід руку Леону додому. Але, вийшовши в коридор, він одразу схопив її на руки і поніс, мов першої шлюбної ночі, простісінько до спальні, де нетерпляче поклав її в ліжко, щоб віддатися нічним утіхам (до самого ранку).

Поки Павла грала на піаніно, Еда Роган приготував їй у сусідній кімнаті сюрприз: розіпнув на паркеті старий туристський намет, у якому вони колись давно провели в Крушних горах свою першу ніч… Іще до весілля. Потім освітив намет зсередини ліхтариком, намостив м’яких ковдр, а на довершення поставив перед наметом туристські черевики й почорнілий казанок.

Павла почувалася дуже щасливою.

— Любий, — прошепотіла вона в наметі, — ти вважаєш, між нами знову все може бути, як колись?..

— Це залежить тільки від нас, — з глибоким переконанням промовив Еда і як тоді відкоркував пляшку. Але тоді це був найдешевший ром, а сьогодні — дороге біле шампанське «Кордон Верт» із славетної фірми Дж. X. Мамма.

Ріта тепер зайняла дитячу кімнату, а Тіна та Тібор до пізньої ночі світили собі ліхтариком у спальні. На старому магнітофоні Тіна програвала свої п’ять касет, а Тібор зворушено слухав найчудовіші в світі пісеньки — музику для двох.

У спорожнілому «клубі» комуналки їх чув і самотній Міхал Роган. Він позирав у темряву. Одне по одному згасали сусідські вікна, а він чекав, коли ж, нарешті, згасне останнє. Тато казав мені одного разу, майнуло йому, що у вісімнадцять років людину досить часто навідують думки про смерть.

ВАЖЛИВЕ ПОВІДОМЛЕННЯ. В деяких місцевостях Північночеського краю, особливо у містах, швидко поширюється зараження грибкоподібним коричневим паразитом досі невідомого виду. Небезпечно заходити до заражених квартир евакуйованих. Мазут, що вижив, міг там розвинутись у невідомі досі форми. Найретельніша особиста гігієна стала потребою дня. Евакуйовані, особливо діти, й надалі залишатимуться у гірських районах.

ТСЗ ПРОДОВЖУЄТЬСЯ НА НЕВИЗНАЧЕНИЙ СТРОК.

У неділю вранці спалося напрочуд смачно, й Тіна Трнкова блаженно мліла під ковдрою біля чоловіка, прислухаючись до його глибокого дихання. Люблю його, думала Тіна, він повернувся до мене. Тепер ми завжди будемо разом. А незабаром і синочка привеземо. Якщо Тібор проспить аж до обіду, буде шкода змарнувати нашу першу після всіх нещасть неділю.

Тіна тихенько підвелась і, взявши ліхтарик, попрямувала холодною квартирою до ванни. Крізь засклені двері з сусідньої кімнати чулося хропіння Ріти Недомової. Вона мені вже більше не потрібна, хай забирається звідки прийшла, подумала Тіна. Тепер це знову оселя нашої родини.

За дверима ванної стояла густа пітьма. Тіна ввімкнула ліхтарик, звичним рухом поставила його на етажерці під дзеркалом, зняла нічну сорочку і, трясучись від холоду, почала вмиватися крижаною водою. Збуджу Тібора чепурна й свіжа, ми підемо до комунальної квартири, хай поголиться, а я тим часом зварю йому дуже гаряче, міцне й солодке какао… То буде наш перший недільний сніданок після сумних часів.

Розчісуючись, Тіна раптом аж обмертвіла: в тьмяно освітленому дзеркалі вона побачила, що на її руках і плечах зароїлися темні плями. Господи, що це?

Вона з острахом торкнулася пальцем плями на лівому передпліччі. Ні, це не була комаха. Воно не ворушилося, було тверде, наче гриб або гума… Ой!.. Його ж не можна відірвати… Спробую відколупнути пилочкою для нігтів. Ой-ой! Воно вросло глибоко в тіло. І тут також. Ой! І тут, і тут, і тут…

Сидячи на чоловіковому боці ліжка, молода жінка гірко заплакала.

— Що з тобою, люба? — прокинувсь Тібор.

— Подивися, що зі мною…

— Покажи… Якесь ластовиння, чи що… — голий Тібор сів на ліжку й почав длубати