Колектив авторів - Новітнє вчення про тлумачення правових актів

Йдеться про правову норму, що логічно закріплена в ч. 5 ст. 226 ГК і відповідно до якої у разі, коли право захищається шляхом відібрання речі (речей), управнена сторона не має права на відшкодування збитків. Ця правова норма не може застосовуватись усупереч правовій нормі, що текстуально закріплена у ч. 1 ст. 224 ГК («учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено»).

Автори цього видання здійснювали наполегливі спроби довести, що сполучник «а також» надає за певних умов іншого значення нормативному тексту, відмінного від того, якого йому надають сполучники «і», «та». Проте спроби довести, що сполучник «а також» виключає застосування до слів і словосполучень, що розташовані до цього сполучника, додаткових речень і дієприкметникових зворотів, що розташовані після цього сполучника, наштовхнулись на реальність: цей сполучник використовується в нормативно-правових актах не як засіб надати певних особливостей змісту нормативного тексту, а для надання цьому тексту ознаки вишуканості.

§ 23. Текстуальне опрацювання положень правових актів і юридичних документів: правові норми, встановлені прямо

Текстуальне опрацювання положень правових актів і юридичних документів у процесі їх тлумачення дає змогу виявити правовий зміст, закріплений у них прямо. Слід враховувати, що термін «пряме встановлення (передбачення, закріплення тощо) правових норм» вживається в актах законодавства (ч. 3 ст. 6 ЦК; ч. 3 ст. 179 ГК). Прямо можуть встановлюватись і правові конструкції. Правові норми слід вважати встановленими прямо, якщо в акті законодавства вказується, що особа «має право», «може», «вільна» (у виборі певних варіантів поведінки). Правові норми слід вважати встановленими прямо також тоді, коли в актах законодавства вказується, що те, що особа «зобов’язана», «несе обов’язок», «повинна», «має» (щось зробити).

1. Термін «пряме» встановлення (передбачення, закріплення тощо) правових норм і правових конструкцій є поширеним у вітчизняному законодавстві. Що стосується юридичної практики (та й науки теж), то в ній ще більш поширеною є відсутність розуміння того, що ж означає «пряме» встановлення (передбачення, закріплення тощо) правових норм і правових конструкцій. На підтвердження викладеного наведемо такий приклад. Відповідно до частини третьої ст. 21 КЗпП «сфера застосування контракту визначається законами». Виключається, щоб Кабінет Міністрів був налаштований усупереч закону. Але в одній із постанов він передбачив, що «контрактна форма трудового договору застосовується ... лише у випадках, прямо передбачених законом»[100]. Але у законі (частині третій ст. 21 КЗпП) слова «прямо» немає. Оскільки ми не припускаємо наміру Кабінету Міністрів на порушення закону, змушені зробити висновок про те, що при прийнятті згаданої постанови Кабінет Міністрів не усвідомлював значення слова «прямо», яке він включив до одного із положень цієї постанови.

2. Пряме встановлення правових приписів має місце тоді, коли в даному та пов’язаних з ним положеннях актів законодавства прямо зазначається на права, обов’язки чи відповідальність учасників відповідних правовідносин, а також на обставини, за яких права, обов’язки чи відповідальність певних осіб виникають, змінюються чи припиняються. Прямо можуть встановлюватись також правові конструкції. Пряме встановлення правових приписів та правових конструкцій означає, що відповідний текст актів законодавства не потребує будь-якого лінгвістичного перетворення для того, щоб при його прочитанні отримати інформацію про зміст прав, обов’язків та відповідальності відповідних осіб, про обставини виникнення, зміни та припинення прав, обов’язків та відповідальності цих осіб, про обставини виникнення, зміни та припинення правових явищ, що складають зміст правової конструкції. Так, ч. 1 ст. 782 ЦК прямо встановлює право наймодавця відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі. Гіпотеза цієї правової норми також встановлюється прямо. Назване право виникає у наймодавця за умови, «якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд». Для того, щоб сприйняти зміст цих правових приписів, немає необхідності в будь-якому лінгвістичному, а тим більше, у логічному перетворенні тексту ч. 1 ст. 782 ЦК. Тому таке встановлення (передбачення, визначення, закріплення) правових приписів і назване прямим.

3. Для прямого встановлення права особи використовується не тільки формулювання типу «особа має право», а й формулювання типу «особа може». Так, відповідно до ч. 4 ст. 563 ЦК «кредитор може пред’явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано». Тут прямо встановлюється право особи, але використовується вираз «кредитор може». Мається на увазі, що в теорії права є загальновизнаним, що суб’єктивне право надає особі певних можливостей, визначає вид і міру можливої поведінки управненої особи. Значно рідше для прямого встановлення права особи (осіб) використовується формулювання «особа є вільною». Так, відповідно до ст. 627 ЦК сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Частина перша ст. 26 Конституції України дає приклад ще однієї мовної форми прямого встановлення суб’єктивних прав: «Іноземці та особи без громадянства… користуються тими самими правами і свободами… як і громадяни України».

Пряме встановлення актами законодавства гарантій є прямим встановленням суб’єктивного права у правовідносинах між гарантом (зазвичай — державою) та управненою особою. Права цієї особи у відносинах з третіми особами із гарантій лише випливають. Оскільки права особи у відношенні до іншої особи охороняються державою, то із прямо передбаченого актом законодавства права особи випливає обов'язок держави це право гарантувати, забезпечити. Цей зв’язок нормативно-правових положень, що встановлюють права, з одного боку, та їх гарантій, — з іншого, можна наглядно показати на прикладі закріплення трудових прав працівників (ст. 2 КЗпП) та гарантій них прав (ст. 51 КЗпП). Зміст кожної із цих статей є дуже близьким до змісту іншої статті.

Тому із прав, що закріплені в ст. 2 КЗпП, випливають і висновком від попереднього правового явища (прав) до наступного при тлумаченні виявляються відповідні гарантії, а із гарантій, закріплених у ст. 51 КЗпП, випливають і висновком від наступного правового явища (гарантій) до попереднього при тлумаченні виявляються відповідні права працівників у їх відносинах з роботодавцями. Але від Радянського Союзу Україна успадкувала традицію заідеологізованості трудового законодавства. Звідси — прагнення спеціально закріпити гарантії,