Тимур Іванович Литовченко - Забути неможливо зберегти

Он страстно полюбил красивую девушку из соседней деревни… Жураго амбразиро же вре смокинг ганджубас!.. Но боялся признаться ей, что влюблен… Розділ 7
Небезпечна спадщина

Лише через хвилину, коли знаменитий у минулому хіт був доспіваний до слів: «Их бин йа-йа фольксваген наркоман!.. Пьянящий аромат любви со страшной силой ударил ему в голову…», Олег обурився:

– Знову ви із мною якісь незрозумілі ігри затіваєте!

Геній технічних наук миттю вимкнув медіаплеєр і заперечив цілком добродушно:

– Ніяких ігор, все серйозно. Просто переходячи до моєї частини нашого маленького очисного заходу, я хотів зробити невеличкий вступ, створити відповідний настрій, так би мовити.

– Стривайте-но… яка така ваша частина історії?!

– Фінал, як вам тільки-но пообіцяли.

– Чергове вбивство?!

Журналіст не знав, що подумати про все те, свідком чому став… і, схоже, зараз іще стане. Втім, «мушкетер» поспішив остудити його уяву:

– Убивства цього разу не буде, просто станеться чергова смерть. Незабаром, дуже незабаром дехто зникне з цього грішного світу. Якщо ви саме це мали на увазі, тоді…

– Отже, мене запросили не тільки щоб ознайомити з деталями випускання крові з мадам вербувальниці й помилуватися на колишнього спортсмена Патрача Тринадцятого?! Мене також хочуть ознайомити з новою пасткою, розставленою для чергової потенційної жертви?

– Отже, ви або досі нічого не зрозуміли, або погано рахуєте.

– Тобто?…

– Тобто, – втрутилася д’Артаньян, – мадам вербувальниця продала в армійський бордель мою кращу подругу й наречену Атоса. Колишній товариш по спортклубу занапастив спортивну кар’єру Портоса, не кажучи вже про шкоду його здоров’ю. Тепер і вербувальниця, і Патрач мертві, вони нікому більше не заподіють лиха. Однак чому б не припустити, що Араміс також хоче пред’явити комусь рахунок за скоєне злодіяння?! А раптом і він прагне вичистити чергового мерзотника із цього життя, зробивши його хоча б на волосинку більш стерпним!

– Та-а-ак…

Журналіст пильно оглянув усіх «мушкетерів» (Атос, Портос і д’Артаньян на диванчику, Араміс за комп’ютером) і промимрив:

– Та-а-ак… Отже, наскільки я зрозумів, у кожного з вас є особистий мотив для участі у цій справі?… Абсолютно в кожного, без винятку?

Д’Артаньян енергійно кивнула.

– Цікаво, як це вам на думку спало?

– Ми ж не тільки «Трьох мушкетерів», але й інші книги Александра Дюма читали. Приміром, «Графа Монте-Кристо».

– А при чому тут самотній в’язень замку Іф?

– Згадайте бесіду головного героя з паном де Вільфором. Одна із фраз графа звучала приблизно наступним чином: «Мистецтво полягає в наступному. На Сході, щоб бути великим хіміком, треба вміти керувати випадками – і там це вміють!»[27]

– Це коли Монте-Кристо розповідав про дослідження абата Адельмонте з отрутами. Частина третя, глава XIV «Токсикологія», – додав Атос. – Отож, якщо східні мудреці-хіміки аж до ХІХ століття спромогалися керують випадками, чому цього не можемо ми – ті, що живуть за півтора сторіччя після описаних Дюма подій? Дуже навіть запросто!..

– От ми й вирішили: щоб керувати випадками якомога ефективніше, не завадить об’єднати наші зусилля. Так значно легше прибрати всіх цих негідників, – закінчив Портос, уперше за весь вечір посміхнувшись щиро й відкрито.

– Ну, особисто мені це нагадує не «Графа Монте-Кристо», а польський кінодетективчик перебудовного періоду під назвою «Бермудський трикутник». Бачили таку картину?

– Здається, це десятирічної давнини голлівудська[28] стрічка, а ніяка не польська, – несміливо зазначив Араміс, але поспішив додати: – Втім, чи мені оце змагатися зі знавцем старовинного кіно!..

– Ясна річ, я мав на увазі саме польську кримінальну драму Войцеха Вуйцика «Trójkąt bermudzki». І аж ніяк не нову, а 1988 року випуску. Там одну з головних ролей ще Леонард Петрашак зіграв, що у першому і другому «Ва-банках» зіграв Густава Крамера. Не бачили?

«Мушкетери» заперечно покрутили головами.

– Шкода! Бо фільм непоганий, до того ж на вашу історію доволі схожий.

– Цікаво… Може, розповісте коротко?

– Охоче! Отож, жили собі троє друзів, кожен мав особистого смертельного ворога. Якби вони самі повбивали недругів, поліція б їх миттю вирахувала. Тому друзі вчинили хитро: помінялися ворогами! Тобто кожен з них відправив до праотців чужого недруга, тим самим забезпечивши й собі, і другові залізне алібі.

– Ми знищуємо не чужих, а своїх власних ворогів, – повчально мовила д’Артаньян. – Кожен з нас допомагає іншим за принципом трьох мушкетерів: один за всіх і всі за одного. Тому на творчість Дюма це скидається більше, ніж на ваш польський фільм.

– Ну, добре, не станемо відволікатися на дитячу гру «Що на що схоже», – вирішив Олег. – Поясніть краще, у