Клер Норт - Змій

— А хто цей Птах? — питає Тіна, коли ми йдемо разом крізь венеціанську ніч.

— Важко сказати, — відповідає Срібний. — Він не гравець і не фігура; в межах Дому Ігор його не існує. Я чув, що один чоловік зі Сходу колись висунув гіпотезу — масштабну, захопливу гіпотезу! — що якщо існує Дім Ігор, то має існувати і Птах. Має бути відповідь на правила, дім безладу та випадковості на противагу точності та порядку гри. Але аргументація, як на мене, була надто філософська, тож я був не дуже уважний.

— То ви кажете, що я маю монету Птаха?

— Я кажу, що історія розповідає про монету, підкинувши яку, можна отримати смерть на одній стороні або життя — на другій. У певному сенсі такі речі є прокляттям для Дому Ігор, бо не важливі ні навички, ні розум, ні вміння, важливий лише результат. А з іншого боку, можна заперечити, що саме це і є найчистіша форма гри, незабруднена складністю, природна, в якій шанс ставиться однаково і до мудрого, і до дурня.

— Чи слід вам, як гравцю, розповідати мені про це? Чи слід вам пояснювати іншим про цінність їхніх фігур?

— Чи в правилах написано, що я не можу цього робити?

— Ні.

— Значить, можу. Як ви, я певний, згодом дізнаєтеся Гравці рідко допомагають одне одному. Кожний гравець, що живе занадто довго, стає суперником, якому треба кинути виклик або усунути. Але як ви сама чудово продемонстрували, велику силу можна отримати, якщо перетворити ворога на друга.

— Чи я ворог?

— Ви гравець, як і я.

— Але ви граєте в іншу гру, так?

Він не відповідає. Він цокає язиком, злегка хитаючи головою.

— Ну ж бо, ну ж бо, — каже вона. — Ви сказали, що відповісте на мої запитання; я досі ставлю їх.

— Так. Я граю в іншу гру.

— І я стану в ній фігурою?

— Можливо.

— Одна з моїх фігур нещодавно загинула.

— Я бачив.

— Я не думала... Мені не спадало на думку, що... Дурниці, насправді. Ви правильно кажете, в правилах нема нічого ні про те, що фігура не може померти, ні про те, що іншим забороняється вбивати. Я просто не подумала про це. Не подумала... Але це сталося. Гра триває.

— Тіно.

Він зупинився, зупиняємося й ми, і тоді здається, що зупиняється вся Венеція, ніч холодіє, стіни нахиляються ближче, щоб слухати, слухати змову.

— Міледі, — виправляється він, намагаючись знов знайти слова. — Не думайте, що люди в цій грі не гинуть. І не відступайте.

— Я не відступлю, — каже вона. — Я розумію, і зрозуміла від самого початку, чому король може захотіти, щоб ним грав гравець, чому Селуда, Фальєре, Тіаполо та Контаріні погодилися бути фігурами в наших руках. Їхні амбіції забарвлені почуттями, бажаннями та зобов'язаннями; вони чують крики коханих, бачать біль у своїх друзях. Хтось помирає — і вони мусять горювати, шкодувати, сумніватися у своїх намірах і їхніх наслідках. Перемога для них є засобом досягнення постійно змінюваної мети, статку або честі, комфорту або престижу, а залученими інструментами є дочки та сини, товариші та цінні речі, які було важко здобути, а використавши один раз не можна виграти назад. Ця плутанина речей затуманює простий намір, а намір має бути лише один — перемогти. Перемога та винагорода. Ми — гравці. Вони — фігури. Перемога — це все.

Сказавши це, вона відвертається, і ми...

Що з нами?

Може, ми трохи засмучені? Невже в нас, в тих, хто знає про плин часу та чув плітки про ще не назване майбутнє, зросла подоба сентиментальності, що приховує правду речей? Чи бажаємо ми бути переможними та людяними? Якими дурними ми стали в нашому старому віці. Якими нерозважливими. Ми мусимо вигнати ці сантименти з наших душ і затямити: річ у перемозі, річ у виграші. Решта — лише клітка.

Монета обертається.

Монета обертається.

А вона пішла.

Залишилося п'ять днів.

Куди сплинув час?

Тепер вони на рівних, — думає вона. Фальєре, отримавши обіцяння торгівлі зі Сходом, виграв багатьох людей, що підтримували Контаріні, і навіть голоси абата з одного боку чи Занзано з іншого не можуть визначити перемогу. Є такі, що присягнулися й не змінять прихильності, але дуже багато голосів тепер можна завоювати, і вона має у своєму розпорядженні Тіаполо та Белліньо, їхні сили тепер грають на Селуду.

Цього недостатньо — поки що. Вона ще не може виграти. Але вона бачить спосіб отримати перемогу.

Залишилися лише дві карти: Трійка Монет і Вежа.

Трійка Монет — маленький недооцінений жебрак,