Марина Кічка - Вона

не була впевнена, тазважаючи на те, що відбувається, напевно, треба з вами поділитись. Я, ніби відчуваю й оточуючих… Тобто я знаю, коли хто сердиться, чи коли хтось сумний, чи закоханий, — промовляючи останні слова, Марі поглянула на Андрія, та він відвів погляд. — Не знаю чи це все якось пов’язано одне з одним? Не знаю… Єдине, в чому я впевнена, там, уві сні була дівчина. І там, на річці я відчула, захоплення, щастя, а потім… Я знаю, що я тонула. Це все.

— Оскільки, з точки зору науки, це складно пояснити, будемо шукати ненаукові пояснення.

— Господи! Прогрес дійшов до того, що ми можемо пояснити майже все, а ми шукатимемо… що ми взагалі шукатимемо? — Андрій скептично поставився до пропозиції Анни.

— Слухай мене! — розлютована Анна поглянула на Андрія. — Ти глянь, що твориться з Марі! Ти хочеш, щоб вона з’їхала з глузду, геть втратила розум?

— Я взагалі—то тут, — Марі на хвильку посміхнулась.

— Я наполягаю на тому, що ці сни сняться Марі не просто так. І оскільки в тому потоці, який видає нам інтернет ми розібратись не можемо, бо аж занадто багато варіантів. Потрібно звернутись до людей знаючих, — Анна поглянула на друзів. — Подруга моєї мами їздила до ворожки в селище, що тут неподалік. Вона була від неї у захваті.

— Ти думаєш це гарна ідея? — Андрій явно не був в захваті від такої пропозиції.

— А що? — Анна не розуміла протесту Андрія. — До психолога Марі завжди встигне потрапити.

— Ну і як ми потрапимо до неї? — Марі перервала їх сперечання.

— Я вже все придумала), — Анна з усього видно зраділа, що Марі її підтримує. — Ми скажемо, що їдемо в місто гуляти, а звідти ходять автобуси в те село, куди нам треба, от і все.

— А записатись до неї. Раптом в неї черга там на рік уперед?

— Нічого. Ми щось придумаємо, — Анна вочевидь вже обдумала цей план не один раз. — А потім тим же шляхом додому. Ми ж, звичайно, поїдемо з тобою.

— Марі. Ти хочеш, щоб ми це зробили? — Андрій якомога серйозніше звернувся до подруги.

— Так. Анна правду сказала, до психолога я завжди встигну потрапити. Потрібно розглянути всі варіанти.

— Добре. Ти ж знаєш, ми з тобою, — Андрій поглянув на дівчат. — Ми віримо один в одного в цьому наша сила!

— Але коли ми поїдемо? — Анна рішуче запитала Андрія і Марі.

— Я думаю на наступних вихідних. Скажу батькам, що хочу розвіятись. Думаю вони вже послаблять свій контроль.

Розділ 24
Врятувати за будь-яку ціну

Уже було пополудні. І Марі як ніколи була розгубленою. Виходу із ситуації, що склалася, вона ще не знайшла, натомість шанси, хоч і мізерні, танули на очах. У селі навіть не виявилось церкви, тому роздобути святу воду не вдалось. Шукати в селі знаючу людину теж вже не було часу. Бо розпитування б могли привернути небажану увагу до Марі. Та й не факт що тут такі є.

— Скажи, що ти щось знайшов??? — останні надії у Марі були на Андрія.

— Марі… нічого. Єдиний спосіб вбити, або утримувати в періоди повного місяця. Я навіть не буду питати про перше, — занадто добре знав він Марі. Вона ніколи б не вбила людину. Андрій затримав дихання, видихнув і продовжив. — Спробуй не дати йому сьогодні нікого вбити, дотягни до ранку.

— Дотягнути до ранку)… — Марі розсмішили ці слова — Ти знаєш, що він стає в рази сильніший ніж проста людина чи простий вовк?

— Знаю. Я знаю. Марі, в тебе не має виходу, — Андрій посміхнувся. — Так, так вихід є завжди, я пам’ятаю твої слова, просто не завжди він влаштовує всіх. Сьогодні в програші ти.

— Так. Я зрозуміла, мені ще потрібно підготуватись. Скоро вечорітиме, треба облаштувати засідку. А ще зателефонувати Назару, щоб, раптом що, знайшов іншого захисника.

— Марі не кажи дурниць! — голос Андрія прозвучав якось занадто різко.

— Це не дурниці. Ти ж сам бачиш, що кожна справа стає ще складнішою, що далі, то більше ми дізнаємось і то із сильнішими створіннями я маю справу. Андрію, тільки прошу тебе, поверни Тарасу гроші, які він мені давав.

— Марі… навіть не кажи мені такого.

— Пообіцяй! — Марі була сповнена рішучості.

— Обіцяю, Марі, обіцяю, — Андрій розумів, що це дійсно не жарти.

— Бувай, — Марі прощалась з Андрієм.

— До завтра. І БІЛЬШЕ НІЧОГО НЕ КАЖИ, — Андрій поклав слухавку.

Марі направилась в бік парку, який був розташований у самому центрі селища. Потрібно було оглянути все навкруги. Продумати послідовність дій. Сьогодні на Марі чекала важка ніч. Вона це чудово розуміла, але що вже тут удієш, потрібно приймати новий виклик. Вона на якийсь час замислилась над тим, що сказала Андрію. Дійсно, кожна наступна справа ставала все складнішою і складнішою, і Марі з кожним разом було все складніше. Вона ледь не померла на минулому завданні, і ось знову, небезпека. Вона звичайно розуміла, що з таким покликанням довго не проживеш, але, що все може закінчитись так рано для неї, Марі не очікувала. І попри всі свої нарікання на долю і труднощі, вона тепер чудово розуміла, що помирати їй ой як не хочеться.

— Доброго дня.

— Доброго дня, — пролунав трохи здивований голос у слухавці. — Ви не можете зв’язатись із Тарасом? — Назар, не міг зрозуміти в чому суть дзвінка.

— Ні. Я хочу поговорити з вами. Сьогодні на мене чекає дуже тяжка ніч, Назаре! Раптом, для мене вона видасться… Я хотіла сказати, якщо я завтра вам не подзвоню, знайдіть іншого борця. Наберете Андрія, скажете суму, яку на мене витратили, він усе поверне, можливо не відразу, але він людина слова, він поверне…

— Марі, ви поїхали через те, що посварились із Тарасом? — Назар відчував, що винен у цьому,