Джаред Мейсон Даймонд - Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу

нерівноцінних угод підняло в народі хвилю гніву як проти іноземців, що збезчестили Японію, так і проти сьогуна та інших володарів, які дозволили це зробити. Уже в 1859 році невдоволені гарячі голови — наївні молоді самураї зі своїми мечами — розпочали кампанію з винищення іноземців, маючи на меті вигнання останніх зі своєї країни. Їх називали сісе, що означало «люди високої мети». Апелюючи, як вони вважали, до традиційних японських цінностей, сісе вважали себе морально вищими за політиків старшого покоління.

Наведені нижче принципи сісе, опубліковані 1861 року, передають емоційне забарвлення їхнього гніву: «Джерелом глибокого смутку є для нашого імператора те, що наша прекрасна й божественна країна зазнала приниження від варварів, що Дух Японії, який передавався з покоління в покоління іще з древніх часів, опинився на грані зникнення і може згаснути назавжди... Кажуть, що коли принижують володаря, то його челядь має обрати смерть. Хіба ж не мусимо ми звернути всю нашу увагу на нинішню ситуацію, коли перед загрозою приниження опинилася країна нашого імператора?.. Присягаємося нашими божествами, що коли імператорський стяг буде піднято, ми пройдемо крізь вогонь і воду, щоб допомогти імператору, виконати волю нашого володаря і звільнити наш народ від іноземного лиха. Якщо ж хтось із нас поставить особисті міркування вище за нашу справу, то він накличе на себе кару розгніваних богів і постане перед своїми товаришами, щоб вчинити харакірі».

Тероризм сісе був спрямований проти іноземців і навіть проти тих японців, які з ними співпрацювали або йшли їм на поступки. У 1860 році групі сісе вдалося обезголовити регента її Наосуке, який виступав за підписання угод із Заходом. Апогеєм нападів японців на іноземців стали інциденти в 1862 та 1863 роках у князівствах Сацума й Тьосю. 14 вересня 1862 року група озброєних мечами жителів Сацуми напала на дорозі на 28-літнього англійського торговця Чарльза Річардсона, в результаті чого англієць стік кров'ю і помер. Причиною нападу стало те, що він начебто не проявив належної поваги до процесії, серед якої був і батько даймьо Сацуми. Британія почала вимагати сплати компенсації, вибачень і страти зловмисників, і ці вимоги вона висунула не лише князівству Сацума, а й бакуфу, тобто японському уряду. Після майже року безрезультатних переговорів з представниками князівства Сацума ескадра британських військових кораблів обстріляла і знищила столицю Сацуми місто Кагосіму, вбивши при цьому майже 1500 японських воїнів. Наступний інцидент стався наприкінці червня 1863 року, коли берегові гармати князівства Тьосю обстріляли західні кораблі і перекрили критично важливу протоку Сімоносекі між головними японськими островами Хонсю та Кюсю. Рік потому ескадра з 17 британських, французьких, американських і голландських військових кораблів обстріляла і знищила берегову артилерію на Тьосю, а решту гармат було конфісковано.

Ці дві каральні акції переконали навіть шибайголів у Сацумі та Тьосю у непереможності західної зброї й марності японських спроб вигнати іноземців за умов постійної слабкості Японії як держави. Треба було почекати, поки Японія досягне військового паритету із Заходом. Іронія полягала в тому, що саме таку політику вже проводив бакуфу, і саме за неї ці шибайголови його критикували.

Однак деякі князівства, зокрема Сацума та Тьосю, були переконані, що сьогун не здатен посилити Японію такою мірою, щоб вона могла протистояти Заходу. Даймьо дійшли висновку, що хоча вони й підтримували мету уряду запровадити західні технології, досягнення цієї мети потребувало реорганізації японського уряду й суспільства. Раніше Сацума та Тьосю були суперниками, з підозрою ставилися одне до одного й часто воювали між собою. А тепер, усвідомивши, що зусилля сьогуна з нарощування військової потуги ставили під загрозу обидва князівства, вони утворили альянс.

-

Після смерті старого сьогуна в 1866 році новий сьогун розпочав програму прискореної модернізації та реформ, що передбачала, в тому числі, імпорт військового спорядження та запрошення військових радників із Франції. Це іще більше посилило потенційну загрозу князівствам Сацума й Тьосю. Коли в 1867 році імператор помер, трон посів його 15-літній син (фото 3.2). Очільники Сацума та Тьосю таємно змовилися з дідом нового імператора і таким чином заручилися підтримкою імператорського двору. З січня 1868 року змовники відчинили браму до імператорського палацу в місті Кіото та скликали раду, яка позбавила сьогуна його землеволодінь та місця у раді й відтак скасувала сьогунат. Рада поширила вигадку про «відновлення» права імператора керувати країною, хоча насправді це право і раніше належало сьогуну. Ця подія, що увійшла в історію як «Реставрація Мейдзі», започаткувала так звану добу Мейдзі — період правління нового імператора.

Після встановлення контролю над Кіото наступною проблемою, яка постала перед лідерами Мейдзі, було встановлення контролю над всією Японією. Хоча сам сьогун і визнав свою поразку, багато урядовців цього не зробили. Спалахнула громадянська війна між арміями прихильників та супротивників нового імператорського уряду. Лише після того, як у 1869 році на головному північному острові Японії Хоккайдо зазнали поразки останні опозиційні сили, іноземні держави визнали імператорський уряд новим урядом Японії. І лише після цього лідери Мейдзі змогли продовжити реформування своєї країни.

На початку доби Мейдзі в Японії панував хаос. Одні лідери бажали автократичного імператора; іншим хотілося символічного правителя, коли б фактична влада перебувала в руках «радників» (саме такий варіант насамкінець і переважив), а були й такі, що пропонували зробити Японію республікою без імператора. Деякі японці, знайомі з західною абеткою, пропонували замінити нею красиву, але занадто складну японську писемність, основану на ієрогліфах китайського походження у поєднанні з двома японськими складовими азбуками. Декому з японців хотілося негайно піти війною на Корею, інші стверджували, що з цим треба зачекати. Самураї хотіли зберегти й використовувати свої приватні збройні формування, інші ж воліли роззброїти самураїв і викорінити їх як клас.

З цього хаотичного виру суперечливих пропозицій лідери Мейдзі невдовзі вибрали три базових принципи. По-перше, хоча серед лідерів і були гарячі голови, які наполягали на негайному вигнанні західних іноземців, здоровий глузд швидко взяв гору. Лідери Мейдзі усвідомили — як раніше сьогун, — що Японія була тоді ще не в змозі випровадити представників Заходу. Перш ніж зробити це, Японія мала стати сильною, долучившись до західних джерел могутності, а це означало не лише зброю як таку, а й далекосяжні політичні та соціальні реформи, які забезпечили б підґрунтя для тієї сили, яку мав Захід.

По-друге, кінцевою метою лідерів Мейдзі був перегляд кабальних угод, нав'язаних Заходом Японії. Але останній для цього потрібно було мати силу і визнання Заходу; необхідно було, щоб він вбачав у ній легітимну державу західного типу, з конституцією і правом