Джаред Мейсон Даймонд - Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу

Тому американський президент Міллард Філлмор послав комодора Метью Перрі до Японії з ескадрою з чотирьох кораблів, до якої входили дві паросилові канонерки, що значно переважали будь-яке тогочасне японське військове судно. (Японія не мала ані пароплавів, ані навіть парових двигунів.) 8 липня 1853 року Перрі без попереднього дозволу увійшов до затоки Едо (нині вона називається Токійською), проігнорував наказ японців забратися геть, передав місцевій владі листа з вимогами від президента Філлмора і заявив, що чекатиме на відповідь, коли повернеться наступного року.

Для Японії прибуття Перрі та його відверта погроза застосувати нищівну силу відповідає нашому визначенню «кризи»: виникла серйозна проблема, яку не можна було вирішити доступними на той час методами. Після відбуття Перрі сьогун ознайомив з листом усіх даймьо, щоб порадитися з ними щодо найліпшої реакції, і ця ситуація вже сама по собі була незвичною. Серед варіантів реагування, запропонованих васалами, спільною темою було сильне бажання посилити самоізоляцію Японії та визнання практичної неможливості захиститися від кораблів Перрі, тому серед запропонованих варіантів прозвучали також пропозиції піти на компроміс і виграти таким чином час, щоб Японія мала змогу роздобути західну зброю й технології для самозахисту. Гору взяла саме ця точка зору.

Коли 13 лютого 1854 року Перрі повернувся, цього разу з ескадрою у складі дев'яти військових кораблів, сьогун відреагував тим, що підписав першу в історії Японії угоду з західною країною. Хоча Японії й вдалося відкласти виконання вимоги Перрі щодо укладення торговельної угоди, їй все ж таки довелося піти на інші поступки, які поклали край її 215-літній ізоляції. Країна відкрила два своїх порти як гавані притулку для американських кораблів, дозволила розмістити в одному з цих портів резиденцію американського консула і погодилася на цивілізоване ставлення до американських моряків із суден, що зазнали аварії. Після підписання цієї угоди між Японією та Сполученими Штатами британські, російські та голландські флотські командири на Далекому Сході швидко уклали з Японією схожі угоди.

14-літній період, який розпочався після того, як уряд сьогуна (його називали бакуфу) підписав із Перрі угоду, поклавши край тривалій ізоляції Японії, був бурхливим періодом японської історії. Бакуфу щосили намагався долати проблеми, спричинені насильницьким «розблокуванням» Японії. В остаточному підсумку сьогун зазнав поразки, бо закінчення ізоляції дало поштовх радикальним змінам у японському суспільстві й уряді. Ці зміни, у свою чергу, спричинили повалення сьогуна його японськими суперниками, а це потягнуло за собою нові далекосяжні зміни під проводом нового уряду, очоленого тими суперниками.

Угода, яку уклав Перрі, та її британські, російські й голландські аналоги не влаштовували Захід, який бажав відкрити Японію для торгівлі. Тому американський консул в Японії 1858 року провів переговори про ширшу угоду, яка стосувалася конкретно торгівлі, після якої знову швидко було укладено схожі угоди з Британією, Францією, Росією та Нідерландами. Ці угоди в Японії вважали принизливими і називали «кабальними», оскільки в них простежувалася західна точка зору на Японію: мовляв, вона не заслуговує такого ставлення до себе, як західні держави ставляться одна до одної. Наприклад, ці угоди забезпечували екстериторіальність західних громадян у Японії, тобто вони не підпадали під дію японських законів. Основним завданням японської політики на наступне півстоліття стала денонсація цих нерівноцінних угод.

Японська військова слабкість 1858 року змусила відкласти виконання цих намірів на далеке майбутнє. Натомість більш скромним і нагальним завданням бакуфу в 1858 році стала мінімізація втручання представників Заходу у внутрішні справи Японії та обмеження їхнього впливу та їхніх ідей. Задля цього Японія вдавала, ніби виконує угоди, а насправді всіляко гальмувала їх шляхом відстрочки й односторонніх змін тих чи інших пунктів угоди, користуючись необізнаністю європейських фахівців із японськими реаліями та зіштовхуючи західні країни між собою. Підписавши угоди 1858 року, Японії все ж таки вдалося обмежити торгівлю лише двома японськими портами, які отримали назву «порти угоди», і обмежити пересування іноземців конкретними районами в цих портах, за межі яких їм було заборонено заходити.

Починаючи з 1854 року, основна стратегія японського уряду полягала в тому, щоб виграти час. Це означало задовольнити західні держави якомога меншою кількістю поступок, водночас запозичуючи західні знання, устаткування й технології й таким чином збираючи сили, як військові, так і не військові, щоб якомога швидше отримати змогу виступити проти Заходу. Бакуфу, а також могутні князівства Сацума й Тьосю[5], що номінально були підлеглі бакуфу, але мали значну автономію, купували західні кораблі та гармати, модернізували свої збройні сили й посилали студентів до Європи та Сполучених Штатів. Студенти ж вивчали не лише практичні предмети, як от західну навігацію, кораблебудування, промисловість, інженерію, науку й техніку, а й західні закони, мови, державотворчі акти, економіку, політологію, а також писемність. Японський уряд створив Інститут дослідження варварських (тобто іноземних) книжок, що займався перекладом західної літератури, а також спонсорував випуск підручників з англійської мови та англійсько-японських кишенькових словників.

Але поки бакуфу та великі князівства нарощували таким чином потужність, проблеми від контактів Японії з Заходом продовжували наростати. Внаслідок витрат на придбання зброї та відрядження студентів за кордон бакуфу та князівства опинилися у великому боргу перед іноземними кредиторами. Ціни на споживчі товари та вартість життя зростали. Багато самураїв (представників класу воїнів) та купців протестували проти спроб японського уряду монополізувати зовнішню торгівлю. Коли після першого візиту Перрі сьогун звернувся до даймьо за порадою, деякі даймьо захотіли більшого власного залучення до політики та планування, щоб ця сфера не була, як раніше, прерогативою виключно сьогуна. Угоди з західними країнами укладав і підписував сьогун, але він не мав змоги контролювати даймьо на віддалених територіях, якщо вони ті угоди порушували.

Результатом стала низка перехресних конфліктів. Західні держави конфліктували з Японією, вимагаючи її більшої відкритості, японці ж, навпаки, хотіли, щоб вона була ще меншою. Такі князівства, як Сацума та Тьосю, що традиційно мали конфлікти з бакуфу, тепер конфліктували вже між собою, і кожне з них намагалося використати проти конкурента західне спорядження та західних союзників. Конфліктні ситуації виникали в усіх князівствах. Конфлікт стався навіть в імператорському суді між бакуфу та символічним імператором, чиї інтереси бакуфу мало б захищати. Наприклад, імператорський суд відмовився схвалити угоду 1858 року, про яку бакуфу вів перемовини зі Сполученими Штатами, але уряд ту угоду все одно підписав.

Найгостріший конфлікт всередині самої Японії спалахнув з приводу головної стратегічної дилеми, яка стояла перед японцями: спробувати вчинити спротив і вигнати іноземців зараз чи дочекатися, поки Японія стане сильнішою? Підписання японським урядом