Сюзанн Лафлер - З любов’ю, Обрі

Продзвенів дзвінок, і до класу ввійшла вчителька, панна Енглхарт.

— Сідайте, — вона кивнула хлопцеві, якого звали Маркусом, щоб припинив бігати.

Дехто застогнав, коли зрозумів, що так і лишається сидіти за першими партами.

Панна Енглхарт почала з класних справ. Зачитала список класу, оголосила номери шафок, закріплених за кожним учнем, зібрала заповнені папери на отримання обіду, зробила кілька оголошень. Потім переключилася на питання мови і роздала нам підручники.

— Сьогодні увечері вони вам не знадобляться, — сказала вона. — Ви виконаєте класичне завдання першого дня навчання. Напишете мені листа — і про себе розповісте, і згадаєте, як воно — писати твори після довгих канікул. Хто вгадає завдання?

Хлопець підняв руку.

— Пане Чо?

— Яким було моє літо, — продекламував він.

— Чудово. Так. Ваше домашнє завдання — написати мені листа на тему «Яким було моє літо».

Супер. Звучало як найкраще завдання, яке я будь-коли отримувала.

Коли хлопець, який сидів переді мною, передав мені надрукований список вимог учительки, я вирішила, що ненавиджу панну Енглхарт.

Шановна панно Енглхарт… Усе літо я провела в роздумах, де моя мама…

Моя мама… Тато… Саванна. Я не думала про неї, відтоді як вийшла з автобуса. Я не думала про свою сестричку в день її народження, а думала про інші, зовсім не важливі речі.

Себе я також трохи ненавиділа.

— Бріджі! Бріджі! Слухай, я розповім тобі про школу! — закричала Мейбл, підбігаючи до нас, коли ми вийшли з автобуса.

— Пізніше, Мейбл! — відмахнулася Бріджет. — Я хочу побути з Обрі.

— Я з вами! — вигукнула Мейбл.

— Ні, — сказала Бріджет. — Йди звідси.

— Але я хочу розповісти тобі…

— Ні, — відрубала Бріджет. — Я хочу поговорити з Обрі про школу.

Мейбл скривилася, вибухнула сльозами і побігла в будинок.

— Іди, — підштовхнула я Бріджет. — Будь добрішою до Мейбл. Мені все одно треба робити домашнє завдання.

Поки я йшла до бабусиного будинку, вона вийшла на ґанок.

— І як усе було?

— Як що було? — запитала я.

Наплічник був напханий новими для мене, але вже-старими-і-вживаними підручниками. Я волочила його поперед себе, штурхаючи, коли йшла.

— То як усе було? Як школа? — знову запитала бабуся. Вона здавалася стурбованою.

— Занудство.

Бабуся зітхнула і пішла за мною у будинок, а потім — на кухню. Вона приготувала перекуску з крекерів та сиру.

— Твої улюблені, — показала вона на тарілку.

— Я знаю, — сказала я.

Я схвалила ідею перекусу і одразу сіла їсти. Щойно мої зуби ковзнули по м’якому оранжевому сирі, а потім з хрустом розкришили крекер, як мені стало набагато краще. Бабуся налила у склянку журавлиново-виноградного соку.

— Обід тобі сподобався?

— Так.

— Ти сиділа біля Бріджет?

— Так.

Бабуся сіла біля мене зі склянкою соку.

— Добре, а тепер скажи, чому школа — занудство?

— Домашнє завдання.

— Домашнє завдання — це звичайна річ, — сказала бабуся. — Що там у тебе?

— Кілька сторінок читання, питання з природознавства, сторінка прикладів з математики і карта, яку треба запам’ятати для суспільствознавства.

— Ти з цим впораєшся.

— І. І ще треба написати листа.

— Листа?

— Листа: яким було моє літо.

— Ох… Ооох, — зітхнула бабуся з розумінням. — І з цим ти також впораєшся.

— Я не хочу, щоб пнннн Англбрат…

— Пннн Англбрат?

Я похитала головою, попереджаючи бабусю, щоб зараз на мене не сердилася.

— Ти не мусиш розповідати їй про все, що робила цього літа. Вибери якусь одну подію. Розкажи їй, я не знаю, про поїздку потягом чи знайомство з Бріджет. Вона не мусить знати того, що ти не хочеш їй розповідати, і ти не мусиш писати про те, про що не хочеш.

«Так само, як і ти не говориш про неї сьогодні», — подумала я.

— Бабусю?

— Так, солодка моя?

— Можеш відвезти мене в іграшковий магазин?

— Так, можемо