Люсі Мод Монтгомері - Енн із Зелених Дахів

— Енн Ширлі, я не хочу більше чути таких відгуків про вчителя, — суворо відповіла Марілла. — Ти ходиш до школи не для того, щоб його судити. Будь певна, ти маєш чого в нього навчитися, тож роби свою справу — вчися. А ще дуже тебе прошу затямити, що пліткам про нього вдома не місце. Я цього не схвалюю. Сподіваюся, поводилась ти добре?

— Певна річ, — задоволено мовила Енн. — Це було не так важко, як уявлялося. Я сиджу з Діаною. Наша парта біля вікна, а з нього можна дивитися на Озеро Осяйних Вод. У школі дуже багато чудових дівчат, і ми з ними так гарно гралися на обідній перерві. Але, звісно, Діану я люблю найбільше, і завжди любитиму найбільше. Я Діану просто обожнюю. Я жахливо відстала від інших. Вони всі вивчають уже п’ятий розділ підручника, а я — тільки четвертий. І мені здається, це ганьба. Але я швидко зрозуміла, що ні в кого з них немає такої уяви, як у мене. Сьогодні в нас було читання, географія, історія Канади й диктант. І пан Філіпс сказав, що я пишу зі страшнючими помилками, повиправляв їх усі, підняв мою дошку й усім показав. Ох, Марілло, я ледь не вмерла від сорому. Я ж новенька, і думаю, що він міг би поставитися до мене поблажливіше. Рубі Джилліс пригостила мене яблуком, а Софія Слоун позичила таку гарну рожеву листівку, на ній написано: «Дозвольте завітати в гості». Я мушу їй завтра листівку повернути. А Тіллі Болтер дозволила мені аж до вечора поносити свого перстеника з намистинок. А можна, я відпорю кілька перлин зі старої подушечки для голок у моїй кімнаті, і теж зроблю собі перстеника? А ще — ох, Марілло, Джейн Ендрюс мені розповіла, що Мінні Макферсон їй сказала, що чула, як Пріссі Ендрюс сказала Сарі Джилліс, що в мене дуже гарний ніс. Марілло, це перший комплімент, який я почула в житті, і ви собі не уявляєте, яке дивне відчуття мене охопило. Марілло, а в мене справді гарний ніс? Я знаю, що ви скажете правду.

— Твій ніс цілком нормальний, — коротко відповіла Марілла. Насправді вона вважала, що ніс у Енн надзвичайно гарний, але не збиралася їй цього казати.

Було це три тижні тому, і відтоді все йшло гладенько. І ось настав цей свіжий вересневий ранок. Енн і Діана, двійко найщасливіших ейвонлійських дівчаток, безтурботно чимчикували Березовим Шляхом.

— Напевно, сьогодні в школі буде Гілберт Блайт, — сказала Діана. — Він усе літо гостював у Нью-Брансвіку, у своїх кузенів, і оце щойно в суботу ввечері повернувся. Він страх який вродливий, Енн. І з дівчат просто жахливо збиткується. Він нам просто спокою не дає.

З Діаниного тону було чути, що відсутність спокою її тішить значно більше, ніж найсвятіший спокій.

— Гілберт Блайт? — запитала Енн. — Це його ім’я написане біля ґанку на стіні поряд із Джулією Белл, а над ними великими літерами «Зверніть увагу»?

— Так, — кивнула головою Діана, — хоч я певна, що Джулія Белл йому не подобається. Я чула, як він казав, що вчив таблицю множення за її ластовинням.

— Ох, не кажи мені про ластовиння, — благально мовила Енн. — Це дуже нетактовно, бо в мене теж його не злічити. Та я вважаю, що писати на стіні про хлопців і дівчат «Зверніть увагу» — це неймовірне безглуздя. Хотіла б я подивитися, як моє ім’я хтось нашкрябає на стіні поряд із хлопчачим! Але ні, — додала вона поспіхом, — на таке ніхто не зважиться.

Енн зітхнула. Їй не хотілося побачити власне ім’я на стіні. Проте усвідомлення того, що їй це не загрожує, було трохи принизливим.

— Дурниці, — сказала Діана, чиї темні очі й лискучі коси сіяли таке сум’яття в серцях ейвонлійських школярів, що написів з її іменем на стіні було вже з півдесятка. — Це ж вони жартома пишуть. І чому ти така певна, що твого імені там не буде? Чарлі Слоун за тобою гине. Він сказав своїй мамі, — розумієш, мамі! — що ти найкмітливіша дівчинка в школі. А це краще, ніж бути просто гарною.

— Ні, не краще, — відповіла Енн, яка була справжньою жінкою. — Я б воліла бути гарною. А Чарлі Слоун мені геть не подобається. Терпіти не можу витрішкуватих хлопців. Якщо моє ім’я напишуть поруч із його — я цього не переживу, Діано! Але приємно бути першою в класі.

— Тепер у твоєму класі буде Гілберт Блайт, — сказала на те Діана. — А він уже звик бути першим. Він зараз вивчає тільки четвертий розділ, хоч йому скоро чотирнадцять. Його батько хворів чотири роки тому, їздив лікуватися до Альберти, і Гілберт був там із ним. Вони там прожили три роки, і весь цей час Гіл не ходив до школи, аж доки вони повернулися. Важко буде тобі втримати першість, Енн.

— От і добре, — швидко відказала Енн. — Бо я не могла пишатися тим, що була першою з дітлахів, яким по дев’ять чи десять років. Учора я відповідала, як правильно пишеться «верховіття». Джозі Пай була першою з мови, але — уяви собі — вона підглядала в книжку! Пан Філіпс того не зауважив, бо дивився на Пріссі Ендрюс, але я бачила. Я спопелила її зневажливим поглядом, вона почервоніла, як буряк, і таки написала неправильно.

— Ці сестри Пай — страшенні брехухи, — обурено мовила Діана, коли вони перелазили через паркан, що відділяв їх від дороги. — Учора Герті Пай поклала свою пляшку з молоком на моє місце в ручаї. Уявляєш? Тепер я з нею не розмовлятиму.

У класі пан Філіпс сидів на задній лаві, слухаючи відповідь Пріссі Ендрюс з латини. Тим часом Діана зашепотіла:

— Онде Гілберт Блайт, через прохід від тебе, Енн. Глянь на нього й скажи — невже він не гарний?

Енн подивилася туди, куди вказала Діана. І подивилася в слушну мить, бо ж отой славетний Гілберт Блайт саме був зайнятий: потайки припинав довгу світлу косу Рубі Джилліс, яка сиділа попереду, до спинки лави. То був високий кучерявий хлопець із каштановим волоссям, пустотливими карими очима й задерикуватою усмішкою. Невдовзі по тому Рубі Джилліс підвелася, щоб показати вчителю розв’язок задачі, але тут-таки й гепнулася назад на лаву, верескнувши, певна, що волосся їй видерли з корінням. Усі озирнулися в її бік, а пан Філіпс глянув так суворо, що вона розплакалася. Гілберт швидко витяг шпильку і з безневинним виразом обличчя втупився у свій підручник з історії, та коли галас затих, він