Ірен Віталіївна Роздобудько - Подвійна гра в чотири руки

А цей ваш інженер — як би це сказати?.. Він що, був схильний до… до одностатевого кохання?

— Про це мені не відомо, — зніяковіла Муся. — Але такого факту не відкидаю.

— Спина на карточці дійсно якась безстатева, — згодився Олексій. — А визначного в ній лише те, що я роздивився в лупу: родимка нижче лівої ключиці. Але, — Олексій кивнув на освітлені скляні стіни салону, де веселим хороводом кружляли дами, — не роздягати ж їх усіх…

— Гадаю, ви б зробили це із задоволенням! — не втрималася зловтішно гмикнути Муся.

Олексій лише звів очі до неба і промовчав.

Подав їй руку і повів до салону, за скляними стінами якого розгорталося нове дійство.

* * *

Капітан і матроси саме вносили до зали приладдя для малювання: мольберти, папір, чорнила, пензлі.

Муся і Олексій здивовано спостерігали.

— Хвилиночку уваги, пані та панове! — між тим говорив капітан. — За бажанням дам мадам Такіхасі люб’язно погодилася надати всім бажаючим урок каліграфії!

Він уклонився прекрасній Ванді, і вона, вийшовши вперед, до облаштованого для занять майданчику, промовила наступне:

— Кращі каліграфічні малюнки пропоную виставити на благодійний аукціон на допомогу безпритульним дітям Києва!

Панство шалено заплескало в долоні.

Дами оточили Ванду, яка вже стояла навпроти мольберту з пензликом в руках.

— Здається, вона відбирає наш хліб, — прошепотіла Муся Олексію.

— От і добре, — відповів той. — Відпочинемо. На нас і без того пішло багато уваги.

Ванда опустила пензлик у пляшечку з чорнилом.

— Отже, пані, перше правило: східна каліграфія — це передусім живопис! А друге: «Хочеш перемогти ворога — вивчай письмо!» Почнемо?

Вона торкнулася пензликом аркуша, і по ньому зверху до низу ніби самі по собі почали з’являтися невагомі, легкі, мов пташки, ієрогліфи.

Дами зачаїли подих.

Муся глянула на свого напарника — той, підійшовши до прекрасної Ванди майже впритул, захоплено дивився на охайний чорний візерунок.

Муся, палаючи щоками, почула його шепіт:

— «На яшмових сходах біліє холодна роса. Промокли панчохи. Пливуть мовчазні небеса…»

Цей околоточний дійсно якийсь дивний, не встигла подумати Муся, як Ванда, ледь торкаючись пензликом аркуша, легко посадила своїх чорнокрилих пташок у другий рядок і обернулася до Олексія, прошепотівши у відповідь:

— «Дивлюсь крізь фіранку на місяць осінній печальний, — на тихій воді він тремтить і повільно згаса…»

І вималювала останній значок.

Дами, що стояли довкола мов статуї, заплескали в долоні.

Муся сердито засопіла.

А між іншим подумала, що… Що ця сцена була… була непристойна.

Точніше — прекрасна і непристойна, ніби справжній поцілунок.

Хотіла зробити зауваження «непутящому чоловікові». А що? Має право!

Але нічого не встигла промовити, як пароплав добряче гойднуло.

З ломберного столика посипалися карти, дами хитнулися, немов квіти у вазоні, що падав зі столу.

— Усе в порядку, панове! — вигукнув капітан. — Входимо у море! Тимчасові незручності…

— Море! Море! — ожила зала.

— Море, панове!

— А ми не потонемо?

— Гайда на палубу!

Частина публіки посунула до своїх кают, тримаючись за стіни і одне за одного.

Половина сміливців повалили у прочинені від качки двері салону.

Муся й Олексій опинилися серед останніх.

Причому Муся з гнівом побачила, як її «наречений» другою рукою підтримує під ліктик прекрасну Ванду. І — вирвала свою руку з його!

Публіка висипала з дверей салону на лівий бік палуби, мов горіхи.

На дамах тріпотіли шалики.

Сміх, оплески і вигуки заполонили тишу водного простору.

Тримаючись за поручні, гості ніби розгойдували пароплав.

— Чому радіють? — бурмотів оператор, перехилившись через перила і тримаючи себе за горло, до якого підступала нудота. — Дідько б їх усіх забрав!

Проте режисер натхненно дивився на чорну воду, в якій хиталися зірки, і збуджено розмахував руками.

— От би зняти таку фільму! Про грандіозну катастрофу! Ну тільки уяви собі: ніч… лайнер… У залі — танці-шманці. І раптом — айсберг! Велетенський такий! Усім кришка! Лайнер — в рапіді! — уходить під воду! Лишаються двоє… Закоханих! Він — бідний художник, вона…

— …вся зелена… — прохрипів нещасний оператор, звільняючись прямо в море від нещодавньої вечері.

До речі, за його зразком цю нечемну й неаристократичну дію повторили інші присутні. Навіть поетеса Зінаїда затулила червоні вуста краєм шифонового коміра.

— Шановні гості! — прокричав у рупор капітан. — Прошу всіх відійти від лівого борту і повернутися до зали!

Качка стишилася.

Небо і вода знову замерехтіли вогниками й зірками.

Посміюючись і наступаючи на шлейфи дам, гості поквапились зайти до затишного салону.

* * *

— Я банкую, панове!

— Я — пас!

Картярі, незважаючи на качку, так і не вийшли з-за свого столу.

Море морем, а гроші й азарт іще ніхто не відміняв!

Муся потягла Олексія до ломберного столика.

Той із задоволенням присів на вільний стілець.

Муся поклала руку на його плече: не вистачало, щоби її напарник програв тут свій останній костюм зі шкарпетками на додачу!

— Фальшренонс! — повідомив князь і, продовжуючи розмову, повів так: — Так ось… Про що я говорив? Ага. Так ось цей Юджин Ілай, американець, ще два роки тому здійснив злет із палуби крейсера «Бірмінгем»…

— Бути того не може! — вигукнула Муся, чим привернула до себе увагу поважного чоловічого товариства. — Прямо посеред моря? Він же міг впасти і потонути!

— Розкриваюсь! — сказав купець.

— Прошу, прошу… — промугикав князь. — Триплет!

І лагідно посміхнувся до необізнаної панянки:

— Так, голубонько, так. З палуби в море. І приземлився туди ж — на палубу!

— Цирковий трюк… — пробурмотів купець, збираючи карти.

— Помиляєтесь, пане Кривошапко, — сказав промисловець. — Не трюк, а військова техніка майбутнього. До речі, панове, мене сам государ викликав, мовляв, на моєму заводі будуть випускати саме такі крейсери — нового зразка. Зі злітним покриттям.

Муся сильніше вчепилася в плече Олексія й округлила очі:

— Ох, невже можливі такі аероплани і кораблі?!

— Звісно, — кивнув князь. — Аероплани з бомбами на борту!

— Який жах! — знову вигукнула Муся і звернулася до Олексія: — Любий, не грай більше. Тобі сьогодні не поталанить!

Олексій, зображаючи незадоволення, скинув її руки зі свого плеча:

— Йди-но до дам, люба! І не говори під руку!

Чоловіки з розумінням захитали головами.

Муся ображено відійшла.

А шкода!

Адже вона могла б побачити, як її напарник