Марина Соколян - Серце гарпії

— Ну гаразд, — врешті сказала Ярка. — Давай замовимо ще капучіно і будемо думати.

Настя одразу ж заусміхалася. Святкує перемогу, ще б пак…

— Лише витри пінку з носа, — докидає Ярка. — Чоловікові б то, може, посмакувало. Але я не по тих ділах.

Недоречна усмішка тут-таки гасне, і Настя ніяково витирає ніс. Отак-от, мала! Тепер можна й попрацювати.

Ярка думає довгу мить, малюючи зигзаги на кавовій піні з корицею.

— Дитина, кажеш? Скільки років?

— Два.

— І батька немає?

— Ну… — Настя цинічно пхикає. — Десь, може, і є.

— Ага… Дитину який лікар оглядає? З приватної клініки?

— Та, здається, так. Є одна така, популярна серед діячок шоубізу, в лісочку за Києвом розташована. А що?

Ярка зітхнула, вагаючись. Усе ж таки Лада Ер мала право на свої принципи. Проте, принципи нині — справа недешева.

— Ось що ми зробимо. Знайдеш її педіатра. Запропонуєш пристойну суму. Якщо зажадає пояснень, заплачеш — ти це в нас умієш! — і розкажеш усю правду.

— Правду? — округлила очі Настя.

— А правда… — заусміхалась керівниця інформаційного відділу. — Правда полягає в тому, що Лада Ер закрутила роман з твоїм чоловіком. І, аби помститися розлучниці і врятувати свій шлюб, ти пропонуєш лікарю трохи співачку нашу налякати. Сказати, що за останнього огляду в її донечки було виявлено тривожні симптоми… Слід зробити ряд аналізів, і, якщо підозра підтвердиться… потрібна буде термінова і дуже дорога операція. Лада ж у нас не з найбагатших?

— Ну так, — блимнула Настя. — Тим-то ми і сподівалися її переконати. Кілька сотень тисяч…

— Ну от, операція саме стільки і коштує.

— Але, чекай, її ж дочка здорова!

— Це не важить! — наполягала Ярка. — Нехай лікар скаже, що на її місці уже почав би думати, де взяти гроші. Аналізи ж не миттєво робляться — можна затягнути навіть і на місяць. Сто процентів, вона запанікує.

— А коли прийдуть результати…

— Виявиться, що з дитиною все гаразд. Але контракт уже буде підписано.

Настя відставила недопиту каву і підвела на колегу нажаханий погляд.

— Слухай, але це підло.

Ярка знизала плечима.

— Я знаю. А які варіанти? Можеш хоч сьогодні занести заяву. А можеш гарно віддячити своїй зірці за її зіркове поводження.

Настя гмукнула, погоджуючись. Інших варіантів і справді не було.

А співачка і справді запанікувала. Хоча, слід віддати їй належне, не відразу. Маркетинговий відділ разом з інформаційним щодня чекали на її рішення і вже почали втрачати надію, коли Лада Ер таки подзвонила. За два тижні. Сама, без підказок, однак така замордована своїми потерпаннями, що вся рекламна фотосесія пішла котам під хвіст. Попри всі ефекти, зірка виглядала такою зацькованою, що для плакатів довелося відібрати фото з архіву.

Зараз, дивлячись на худеньку сумну жінку в президії, Ярка думала про те, що за кілька днів її муки завершаться. Вона знов усміхнеться, а тоді неодмінно пошкодує про своє рішення. Буде пізно, певна річ.

Презентація почалася, і ніхто, здається, не звертав уваги на роблений усміх зірки. Шеф був ґречний і чарівний, Настя так і надималася від пихи під його схвальним поглядом. Ведуча, покликана з якоїсь радіостанції, говорила з такою професійною радістю, що аж і собі хотілося посміхнутись.

Ярка ж того дня сиділа в куточку конференц-зали, тішачись результатами своєї праці. Інформаційний відділ намагалися без потреби не світити — адже хтозна, де їм іще доведеться втрутитись. І саме ця позиція дозволила їй нині побачити те, чого ніхто не завважив би з високих крісел президії.

В одному з останніх рядів сиділа літня неохайна жіночка з течкою документів на колінах. Це була журналістка, певна річ — адже ж випадкових людей на презентації не було. Проте стрічалися серед журналістів і сумнівні типажі, чий інтерес до події визначався щедрістю фуршету. Ярці було їх шкода — вона добре пам’ятала свої голодні дні — однак Настя, бувало, аж сатаніла, випроваджуючи підступних «фуршетників». Вони, звісно, не додавали подіям гламурності, і десь-таки Настя мала рацію; однак нині справа була не в тому. Жіночка перебирала якісь роздруківки та вирізки, нервово соваючись на стільці та позираючи на ведучу. По всьому, жінка чекала на годящу нагоду взяти слово, і це раптом викликало у Ярки неабияке занепокоєння.

Якимось шостим почуттям вона осягнула, що зараз відбудеться: дочекавшись пропозиції ставити запитання, жінка підведеться і виголосить щось абсолютно руйнівне — просто перед камери та мікрофони. Ярка відчула, як в неї запалали щоки; вона не знала що робити — адже коли зараз вивести жінку без жодних пояснень, вона неодмінно зчинить галас. Заборонити їй говорити теж ніяк не можна. Лишалося одне… Ярка швидко настукала повідомлення Насті, і за мить побачила, як її погляд спинився на телефоні. Насупившись, керівниця «маркетингу», зиркнула на Ярку, впіймала її наполоханий погляд, кивнула і передала телефон ведучій, яка от-от мусила почати спілкування з аудиторією.

— А зараз… — професійно швидко зреагувала та, — ми маємо час для… для перерви на каву, після чого ми запросимо всіх на святковий концерт.

Ярка зітхнула з полегшенням. Жінка з течкою невдоволено цикнула і склала папери. Шеф, проте, поглянув грізно, не розуміючи, що спричинило зміну в програмі.

Ярка знала, що мусить пересвідчитись у власному здогаді. Трохи пізніше, коли гості зібралися коло столика з наїдками, вона знайшла свою підозрілу гостю, і, необережно розвернувшись, добряче її штурхонула — канапка і течка з паперами полетіли на підлогу. Ярка тут-таки заходилася вибачатися та запопадливо підбирати розсипані аркуші. І от, лише одного погляду було досить, аби переконатися — серед паперів була добре знайома стаття Андрія Паладіна, цифри й висновки споживчих експертиз.

«Артурчик», отже, знайшов собі помічницю. І, схоже, відступати не планував.

* * *

Ярці знову було страшно. Дивна якась властивість характеру — вчинити щось, варте відрази чи страху та не відчути нічого особливого; лише згодом належна емоція наздоганяла її, наче припливна хвиля, і підступно била в спину. «Синдром гальма» сміялася колись язиката Катруся; ну що ж, може й так. Але це ж треба! Іще вчора так гарно сиділося над лиманом при пиві, і, здавалося, сил та відваги стане, хоч би скільки знадобилося; власне і те, що вчинила трохи згодом, теж занадто ризиковим не здавалося. А тепер-от вона не може примусити себе вийти з дому.

Коли пригадати, то нічого незвичайного вчора й не сталося — лише погляд, а можна подумати, вона досі похмурих поглядів не стрічала! Вони верталися з Галею до села, і от, на Тупіковій — цей хлоп на ровері. Неприємний, що аж ну; очі