Ян Потоцький - Рукопис, знайдений у Сараґосі

виповнювалось дванадцять, коли наше волосся з надзвичайною старанністю уклали в кільце; щоб не образити соромливості, властивої знакам, під якими ми народилися, їсти нам давали м’ясо чистих тварин, вибираючи для мене самців, а для моєї сестри — самок.

Коли мені пішов шістнадцятий рік, батько вирішив допустити нас до таємниць кабали «Сефірот». Спершу він дав нам в руки «Сефер Зохар», або так звану «Світлу Книгу», в якій нічого не можна зрозуміти, так її яснота осліплює свідомість читачів. Потім ми заглибились у «Сіфра Дізенуїта», тобто «Таємничу Книгу», у якій найзрозуміліше речення може з успіхом видатися загадкою. Нарешті ми приступили до «Ідра Рабба» та «Ідра Зутта», тобто до «Великого» і Малого Зібрання». Це бесіди, в яких рабин Сімон, син Іохая, автор двох попередніх творів, знижуючи стиль до звичайної розмовної мови, вдає, що навчає своїх приятелів найпростішим речам, а насправді відкриває їм найдивовижніші таємниці, а радше усі ті одкровення походять безпосередньо від пророка Ілії, який потайки покинув небесну країну й був присутній серед співрозмовників під іменем рабина Авви.

Можливо, ви всі уявляєте собі, що начебто дістали справжнє поняття про ці божественні книги з латинського перекладу, виданого разом з халдейським оригіналом у 1684 році в маленькому німецькому містечку Франкфурт, але ми сміємося з зарозумілості тих, котрі гадають, що достатньо звичайного людського зору, щоб читати ті книги. Цього вистачає в декількох сучасних мовах, але в гебрайській кожна літера є числом, кожне слово — премудрою комбінацією, кожне речення — грізною формулою, і якщо хтось зуміє вимовити її з потрібними придихами й наголосами, то легко зможе пересувати гори й осушувати ріки.

Ви добре знаєте, що Адонай словом створив світ, а потім сам перетворився в слово. Слово приводить в рух повітря і розум, одночасно впливаючи на відчуття і на душу. Хоча ви й невтаємничені, проте зможете з цього зробити висновок, що слово є необхідним посередником між матерією і всяким духом.

Можу вам лиш сказати, що ми не тільки з кожним днем набували нових знань, але й нової могутності. І навіть якщо ми не сміли її ще використовувати, то хоча б втішалися, горді тим, що, згідно з нашим внутрішнім переконанням, ця сила схована в нас. Проте незабаром найсумніша подія перервала наші кабалістичні насолоди.

Щодня ми з сестрою спостерігали, як наш батько Мамун дедалі більше втрачає сили. Він вже здавався чистим духом, який лиш для того увійшов у людську постать, щоб його легше помітили земні істоти. Нарешті одного дня він звелів прислати нас у його робітню. Вигляд у нього був такий достойний і божественний, що ми мимоволі впали перед ним на коліна. Він залишив нас у цьому положенні й, показуючи на клепсидру, сказав:

— Поки цей пісок пересиплеться, мене вже не буде на цьому світі. Запам’ятайте всі мої слова… Сину мій, спершу я промовлю до тебе. Для тебе я призначив неземних дружин, дочок Соломона й цариці Савської. До їхнього приходу на світ ніхто не думав, що вони стануть безсмертними, але Соломон навчив царицю вимовляти ім’я Сущого. Цариця вимовила це ім’я в ту мить, коли вона народжувала. Прилетіли духи Великого Сходу й прийняли двох близнят, поки ті ще не торкнулися нечистої оселі, яка зветься землею; потім понесли їх у сферу дочок Елоїма, де їм було дароване безсмертя зі здатністю розділити його з тим, кого колись дві сестри оберуть своїм спільним чоловіком. Це якраз ті дві жони з невисловленими прикметами, яких їхній батько згадує в своїй «Шир гаш-ширім», або в «Пісні над піснями». Застановися над цією божественною епіталамою, затримуючись на кожному дев’ятому вірші… Для тебе, доню моя, я призначаю значно прекрасніший зв’язок. Твоїми чоловіками будуть двоє Тоамімів, тих самих, яких греки знали під ім’ям Діоскурів, а фінікійці — Кабірів, одне слово — Близнята Зодіаку. Що я кажу?.. серце твоє надто чуле… я боюся, щоб якийсь смертний… вже немає піску в клепсидрі… помираю.

Після цих слів батько зник, а на тому місці, де він лежав, ми знайшли тільки жменьку легкого й світляного попелу. Я зібрав ці дорогоцінні останки, склав їх в урну й помістив у домашньому святилищі під крилами херувимів.

Ви розумієте, що надія на безсмертя й володіння двома неземними дружинами подвоїли в мені жагу до кабалістичних наук. Однак протягом довгих років я не смів вознестися в безмежну височінь і задовольнився тим, що підкорив собі за допомогою заклинань кількох духів вісімнадцятого ступеня. Проте з кожним роком я робився все більш відважним. Минулого літа я почав працювати над першими віршами «Шир гаш-ширім». Не встиг я розкласти перший вірш, як у моїх вухах пролунав жахливий гуркіт, наче весь мій замок валиться зверху донизу. Я зовсім не злякався; більше того, я був переконаний, що моя праця посувається успішно. Я перейшов до другого вірша, і коли покінчив з ним, лампа зсунулася з мого столу на підлогу, підскочила кілька разів і знерухоміла перед великим дзеркалом, яке висіло в глибині кімнати. Я глянув у дзеркало й побачив кінчики двох прегарних жіночих ніжок. Тут же за ними з’явилися наступні. Я тішив себе надією, що ці чудові ніжки належать неземним дочкам Соломона, але не смів продовжувати свої заняття.

Наступної ночі я знову взявся до роботи й побачив дві пари ніжок до щиколоток; через двадцять чотири години я вже починав бачити коліна, але тут сонце вийшло зі знаку Діви, і я вимушений був припинити роботу.

Коли сонце увійшло в знак Близнят, моя сестра вчинила щось подібне й побачила не менш дивовижне явище, але я не збираюся розповідати вам того, що не пов’язане з моєю власного історією.

Цього року я хотів знову розпочати перервану роботу, коли довідався, що знаменитий адепт якраз має проїздити через Кордову. Суперечка, яку я мав із цього приводу з сестрою, схилила мене відвідати його. Я дещо затримався з виїздом з дому і до вечора встиг доїхати тільки до Вента-Кемади. Я знайшов корчму, покинуту через духів, які там завелися; оскільки я їх зовсім не боюся, то влаштувався в їдальні й наказав малому Немраелю принести мені вечерю. Немраель — це маленький дух дуже низького ступеня, якого я використовую для подібних доручень; це саме він приніс твого листа з Пуерто-Лапіче. Він вирушив до Андухара, де ночував якийсь пріор бенедиктинців, без будь-яких церемоній вкрав у нього вечерю й приніс її мені до корчми. На вечерю був паштет із куріпок, який ти знайшов ще на другий день