Анна Мінаєва - Місто трьох королів, Анна Мінаєва

— Радий це чути, — легка посмішка промайнула на обличчі Крістіана, нагороджуючи його цими клятими ямочками, які діяли на мене так гіпнотично. — Я ще мав перепросити, леді Браер.

— Ви нічого не зробили такого, за що маєте перепрошувати, — швидко запевнила я його, відчуваючи, як рука брата неприємно стискає мій лікоть.

— Зробив, — заперечив він. — Той танець. Я не мав давати вам надію, леді Браер. Перепрошую за це. 

Та чому всі чоловіки тільки й роблять, що вибачаються за якусь надію?! Я ні на що не сподіваюсь! Боги, дайте мені сил!

— Все добре, лорде Шерве, — видихнула я, сподіваючись лише на те, що моє обличчя мене зараз не підведе. — Це був лише танець, нічого більше.

Надія! Сподівання! Та хай йому грець! У-у-у-у! Вибісили!

— Дякую вам за бесіду, — врятував становище Гідеон. — Якщо ви не заперечуєте, ми б хотіли продовжити прогулянку.

— Звісно, — відгукнувся Браян Шерве. — Приємно було з вами познайомитися, лорде Браер. Леді.

Він кивнув і мені, і сестрам, які нагнали нас десь на половині розмови. А я перехопила погляд Крістіана і… стільки жалю в ньому прочитала. Чи то через минуле, чи через теперішнє. Сказати було важко.

Подальша прогулянка не задалася. Настрій було зіпсовано остаточно. Брат ще намагався мене якось розрадити, однак я не піддавалася. Було так образливо, через слова Крістіана. Наче я дала йому зрозуміти, що тільки й хочу того, що вийти за нього заміж. У-у-у-у!

Додому я повернулася невдоволеною. Навіть Ребека під кінець прогулянки почала посміхатися. І ця посмішка трималася на її обличчі до вечері. А точніше до моменту — коли за стіл сів батько.

Тільки тоді молодша сестра зробила над собою зусилля і знову перетворилася на похмуру дівчину.

Їли в тиші, стукало тільки столове приладдя. Я відчувала цю тишу буквально фізично, напруження зростало з кожною ложкою каші, яку я з’їдала. А потім…

— Ребеко, — батько опустив ложку на край тарілки, чим змусив всіх за столом здригнутися, — я передумав. Ти не поїдеш у пансіонат. Ти залишишся на домашньому навчанні. Сподіваюся, ти зрозуміла свою помилку і більше її не припустишся.

Молодша сестра поглянула спочатку на мене, потім на Джозі. Однак лорд Браер не дав їй змоги відповісти. Він повернувся до мене і продовжив.

— Емілі, стосовно тебе. Ти вийдеш цьогоріч заміж, це не обговорюється навіть. Якщо за тиждень ти не назвеш ім’я людини, яка мене вдовольнить, я сам назву таке ім’я. І влаштую все, щоб ти вийшла заміж до осені. Ти мене зрозуміла?

Єдиною і правильною відповіддю було лише: «Так, батьку».

Та замість цього, я відсунула стілець і встала з-за столу. Поглянула на лорда Браер. І, не сказавши ані слова, вийшла з їдальні.