Анна Мінаєва - Місто трьох королів, Анна Мінаєва

— Дуже образливі речі, — я нарешті видихнула і зустрілася з ним поглядом. — Я сказала, що він не має жодного права на все те, чим володіє. Право на все, маєш ти.

Кілька миттєвостей Гідеон здивовано дивився на мене, а потім застогнав і притис долоню до обличчя.

— Вибач, — я скривилася. — Я не знала, чим ще його можна заспокоїти. Не одна Ребека перетинає межу, він не та вже людина, яку ми знали та любили. Це тебе не було вдома два роки. Повір мені, він вже не той. Я мала це зробити.

— Ти ж розумієш, що він тепер почне зриватися на мені? — уточнив Гідеон.

— Так, вибач, — я опустила очі. — Я не хотіла тобі нашкодити. Якщо вважаєш, що я маю перед ним перепросити…

— Ні, — брат відгукнувся надто швидко. — Ні в якому разі. Ти проявила себе. Ледве не вперше перед ним. Хай знає, що з тобою треба рахуватися. З іншим розберемося.

Я невпевнено посміхнулася.

А Гідеон випростався і запропонував мені лікоть:

— Ходімо, сестро. Сьогодні в парку багато аристократів, нехай деякі звернуть на тебе увагу. Навіть, якщо ти цього і не дуже хочеш.

Я награно скривилася і пропустила свою руку через його.

— Що, невже ніхто не зміг тебе зацікавити в цьому сезоні? — запитав він, обираючи для неквапливої прогулянки широку алею, з одного боку якої росли густі невисокі кущі, а з другої —  землю умощувала безліч різнобарвних квітів.

Вдихнувши свіже від близкості річки повітря, я знизала плечима:

— Може і були такі, однак ці чоловіки не проявили цікавості до мене.

Сказавши це, я прикусила язика, бо погляд брата пропалив мене до самого хребта.

— Це той лорд, з яким ти танцювала на Святі Див? 

— Можливо, — я відвела погляд, не збираючись обговорювати це. 

— А як же принц? — наступне питання зачепило мене ще дужче.

— А що принц? — я насупила брови, швидко поглянувши на Гідеона.

— Я знаю, що тобі від нього надійшов лист.

— Джозі! — загарчала я, озирнувшись на сестру, яка відстала від нас разом з Ребекою на добрі десять кроків.

— Може і від Джо я це дізнався, — змусив мене схаменутися голос брата. — А може бачив листи. То що, Емілі?

— Та нічого, — я здивовано поглянула на Гідеона. — Ти, справді, вважаєш, що принц серйозно збирається одружитися? І серйозно звернув увагу на дочку барона? Не сміши мене, брате. В нього вже напевно є якась домовленість з дочкою короля Ісафіру чи правителя Фіренії.

— Лорде та леді Браер, — повз нас пройшла пара літніх людей, привітавши нас першими.

— Лорд та леді Фейв, — з запізненням відгукнулися ми з Гідеоном. Обмінялися поглядами та засміялися.

Брат вже відкрив рота, щоб продовжити розпитувати мене, коли його брови зійшлися на переніссі й він вказав кудись вбік:

— А це не той самий лорд, з яким ти танцювала?

Я прослідкувала за його поглядом, і моє серце здригнулося.

На самому березі біля вигнутого металевого мостика, стояв знайомий мені лорд Шерве. Стояв до нас спиною і щось активно розповідав чоловікові навпроти. 

— Хочеш підійти? — спитав Гідеон. І я відчула пастку, яку підготував мені брат. Однак не встояла.

— Пройдемо повз. Та привітатися треба.

Я відчула пильний погляд людини, яка мала нести за мене відповідальність замість батька. І першою зробила крок на відгалуження від алеї. Гідеон пішов поряд, мовчав. Допоки ми майже не порівнялися з Крістіаном та його співрозмовником — високим смуглявим чоловіком з сивиною у темному жорсткому волоссі.

— Лорде Шерве, — першою привітала я його.

— Лорд Шерве, — повторив за мною Гідеон, а я відчула посмішку в його голосі.

Крістіан обірвав себе на півслові, звів погляд і схилив голову:

— Леді Браер. І… лорд Браер?

— Так, Гідеон, старший брат, — представився він, простягнувши загадковому незнайомцю зі Свята Див руку.

— Дуже приємно з вами познайомитися, — ввічливо відгукнувся Крістіан. — А це мій батько, лорд Браян Шерве.

— Приємно з вами познайомитися, — настала моя черга схиляти голову, виказуючи повагу. — Я чула, що ви займаєтеся кіньми?

Чоловік із зовнішністю вихідця з Ісафіру, посміхнувся:

— Здивований, що мій син про це згадав. Так, я розвожу, купляю та перепродаю коней, леді Браер. Вони дивовижні створіння.

— Повністю з вами згодна, — м’яко відгукнулася я.

Крістіан кашлянув, наче збирався щось сказати. Відчув на собі погляди, хитнув головою, та все ж заговорив.

— Я хотів виказати надію, що з вами все добре, леді Браер. Після того випадку на святі.

— Все добре, — запевнила я його, відчуваючи від старшого лорда Шерве та від власного брата якийсь невловимий тиск. Наче їм обом не подобалося те, що ми зараз розмовляємо. — Просте перенапруження.