Кайла Броді-Тернер - Клуб підбитого катафалка, Кайла Броді-Тернер

–Ще скажи, що ти шкодуєш про моє народження.– саркастично хмикнула Лів.

–Я шкодую, що не змогла донести тобі, що без прагнення перемагати, без бажання бути успішною, ти перетворишся на безіменну нещасну жінку, про яку ніхто ніколи не згадає. І після цього ти станеш моїм цілковитим провалом.

Ці слова ніби впилися в її серце голками, стискаючи його, змушуючи кровоточити. Вона заклякла, розуміючи, що втрачає дар мовлення. Її голос раптом захрип і вона підняла очі на матір.

– Ти… – урвалась вона. –Ти справді так вважаєш?

Мама повернулася до вікна, її холодний тон, відрізав єдине слово, як лезо:

–Так.

В машині раптом запанувала тиша. Батько прочистив горло, але не сказав нічого.

–Вейли створені для слави.– помовчавши, відповіла мама.– І ви з братом маєте продовжити той шлях, який почали ми з батьком.

Ця фраза немов вдихнула нове життя у Лів, підштовхнувши її продовжити суперечку.

–Тобто те, що ви просрали свої можливості, значить, що ми мусимо не повторити ваших помилок? Що, ти після смерті отримаєш якусь окрему епітафію у випадку, якщо наші перемоги буде вписано в історію? Типу: вічно не задоволена мати двох десятикратних переможців?

–Наше з батьком спортивне минуле зараз не стосується нашої розмови.– сердито відрізала мати.

–О, ні, ще й як стосується! –кричала Лів.– Бо з цього все і почалось. Ти стала невдахою, ти стала аутсайдером і тепер хочеш через мене щось комусь довести, бо самій досягнути не вдалося!

–Лів.– застеріг батько.

–Що?– спитала вона його.– Мовчав поки вона лила лайно на мене, от і далі мовчи!

–Не смій говорити так з батьком!– розсердилась мати.

–А то що? Стану помилкою твоєї молодості? Не хвилюйся, я і так уже це зрозуміла.

«Замовкни. Негайно замовкни!»

Та Лів не могла. Гнів гнав її вперед, змушуючи слова вириватись зовні, мов отруту. Вона не мала змоги спинити їх, бо на той момент, вона цього не прагнула. Вона хотіла сказати все, що так довго тримала в собі. Випустити на волю всі свої почуття. Показати, що вона здатна відстояти себе.

–Ви двоє найгірші батьки, які настільки невпевнені в собі, що готові життя покласти, щоб утворити ті самі комплекси у власних дітях. Роланд, аж перекидався, тікаючи жити в гуртожиток, бо не міг витерпіти тих клятих тренувань, щотижневої здачі аналізів та довбане зелене смузі, яке ви змушували його ковтати одразу після курячої грудинки і миски рису з овочами.

–Не смій згадувати свого брата! Твій брат зробив значно більше і старався значно більше! Він отримав шість перемог у регіональних матчах. Шість, Лів. Тобі таке й не снилось, не тому, що ти гірша. А тому, що ти лінива!

–Він ненавидів ваші постійні розмови про великий спорт, його майбутнє і правильне харчування, але в нього є поблажка: він справді любить те, що робить. Тому ви любите його. Але зі мною не проканало, чи не так? Я ж вся із себе неправильна! Весь час не дотягую до ваших високих ідеалів!

–Я вже тобі пояснила: ти не дотягуєш цілком справедливо. Докладай більше зусиль. Ніяких друзів чи беззмістовних походів у кіно і луна-парки. Тільки тренування. Хіба це важко? Я ж навіть не змушую тебе добре навчатись у школі. Хоча це теж важливо, для стипендії в коледжі. Та мені начхати, ми з батьком потягнемо твоє навчання, аби ти працювала на себе, для свого ж майбутнього! Я просто не розумію, чого ти упираєшся?! У тебе добре виходить, ти  маєш потенціал досягати висот. То чого ж ти не хочеш цього?

–Може час, бляха, попуститись? Може час спинитись і роззути свої очі, подивитись, що я – не ти, мамо, я не твоє продовження, не другий шанс для тебе стояти на платформі переможців, я – твоя дочка. Я інша особистість, маю інші вподобання. І я ненавиджу кляту акробатику. Всією своєю душею.

–О, і які ж у тебе вподобання? Фарбування нігтів? Плітки з подругами? Цілунки Ейвері на задньому дворі будинку? В тебе немає жодних корисних вподобань!

–А у Роланда були?

–Не говори про свого брата…

–Ні, чого ж. Дай відповідь. У Роланда були вподобання? Чи його вільний час займав футбол на подвір’ї з друзями, тому опісля, його спокійно відпускали на вечірки з алкоголем і дівчатами, щоб він відпочив після напруженого вподобання?

–Твій брат – не ти.

–І це розчаровує найбільше, чи не так?

Мати кинула на неї погляд.

–Так. Лів. Так і є.

–Ти навіть не заперечуватимеш, що він улюблена дитина?

Мати мовчки дивилась на Лів.

–Він заслужив на це звання.– сухо сповістила вона.

–А я, типу ні?

–Ні, Лів. Ти не зробила нічого вартісного, щоб тобою пишатись. Ти не стараєшся і не заслуговуєш бути улюбленою дитиною.

«Мовчи. Просто мовчи. Нехай говорить. Не відповідай їй.»