Love - Коли світ говорить шепотом, Love

Це сталося несподівано.

Ніч була тиха, наче світ затаїв подих. Мама спала поруч, знесилена після ще одного довгого дня — з пелюшками, купанням, колисковими. А я лежав, притулившись до неї, дихаючи її теплом.

І тоді — мій перший сміх.

Не голосний, не гучний — ледь помітний, мов подих метелика. Маленький звук щастя, що прорвався крізь сон.

Мама прокинулась від цього. Спершу завмерла, ніби засумнівалась — це правда? Але я знову всміхнувся уві сні, щоки піднялися, губи склались у веселу хвильку.

І тоді вона заплакала. Тихо. Щиро.

— Ти смієшся... — прошепотіла. — Ти вже можеш бути щасливим, навіть уві сні?

Вона провела пальцем по моїй щоці, ніби боялась зруйнувати той момент. Бо в ньому було все — надія, світло, маленький доказ, що навіть у цьому великому, іноді страшному світі, є місце для радості.

Того ранку вона сказала мені: — Якщо ти можеш сміятись у сні, ти зможеш сміятись і наяву. Я зроблю все, щоб так було завжди.

І я знав — ми обоє ростемо. Не лише я вчусь бути людиною, а вона — мамою. Ми разом проходимо цей шлях. Усміхаючись. Навіть крізь сни.

---