Сніжана Якимчик - Клеймо нареченої , Сніжана Якимчик

Я знову зробила крок назад, але його рука швидко схопила мене за зап’ястя, не даючи втекти.

— Даміане, відпусти, — прохрипіла я, намагаючись вирватися.

Він не відпустив. Натомість нахилився до мене ще ближче, змушуючи мене вдихнути його запах, відчути жар його тіла.

— І що ти тепер зробиш? — Його губи майже торкалися мого вуха.

Я вдихнула глибше, змушуючи себе не піддаватися паніці.

— Що б ти не робив, я не здамся, — прошепотіла я, дивлячись йому прямо в очі.

Він розсміявся. Темно, холодно.

— Подобається грати у відважну? — Його пальці ковзнули по моєму зап’ястю, стискаючи його трохи сильніше. — Але пам’ятай, Еліано, кожна гра має свої наслідки.

Я стиснула зуби, ненавидячи його за цю впевненість.

— Ти не зможеш утримувати мене вічно.

Його очі звузилися.

— Побачимо.

Він різко відпустив мою руку, змушуючи мене похитнутися назад.

— Ти хочеш свободи, але не усвідомлюєш, що без мене тобі не вижити, — холодно додав він.

Я стиснула кулаки, приховуючи тремтіння.

— Я доведу тобі, що ти неправий.

Він усміхнувся, але в цій усмішці не було тепла.

— Тоді спробуй, кохана. Але знай — я завжди на крок попереду. 

І з цими словами він розвернувся й залишив мене одну, огорнуту власним страхом і рішучістю.

Ця розмова лише підтвердила моє рішення. Я втечу. І цього разу зроблю це так, що він не зможе мене знайти.