Наталі Лев - Втрачена. Боротьба за щастя, Наталі Лев

Тільки мої слова зірвались з губ як Мікаель люто стукнув кулаком по столу, його очі гнівно блиснули. Посуд голосно дзенькнув. Столешня жалібно скрипнула, по ній розійшлись дрібненькі тріщинки від місця удару. 

- Та як ти смієш так відкрито брехати! - хлопець також скипів від люті, підскочив до столу.

Я суворо перевела погляд з нього на Алфу і назад.

- Я кажу правду і ви обидва це знаєте, - мовила з натиском, - я не потерплю безпідставних звинувачень, хай би щоб ви не вирішили зі мною зробити. Та від своїх слів я не відмовлюсь. Я Анжеліка Едегор, дочка Альфи зграї вовків скандинавських гір Сундансора Андерсона Едегор та Елеонори Дальстрем, - знову повторила їм теж саме.

Нехай мені дорого коштуватиме така поведінка, але я не відступлюсь від свого, навіть під страхом смерті.

Мікаель люто дивився мені в очі та я витримала його пильний погляд, хоч це було не просто.

За хвилину Мікаель повернув собі незворушність і спокійно звернувся спочатку до мене, а потім до сина.

- Перепрошую за свою недоречну реакцію. Еріку, тобі також не варто так гостро реагувати на слова гості. Ми не повинні забуватись хто ми і поводитись потрібно відповідно в будь якій ситуації. З рештою можна перевірити сказане.

Мікаель довго дивився на мене тоді промовив.

- Моя сестра загинула багато років тому, разом з її зграєю. Я болісно пережив звістку про це. В ту ніч багато хороших перевертнів полишили цей світ. Я гадав, як і всі, що рід Едегор тоді обірвався.

Його сестра? Це що виходить він мій рідний дядько! А цей дратівливий хлопець доводиться мені двоюрідним братом. О це так новина! Але чому його зовнішність так відрізняється від материної. Вони зовсім не схожі між собою, якщо вони рідні брат та сестра.

Я широко розплющила очі від здивування. Але також швидко взяла себе в руки. Потім поміркую над родоводом.

- Ви праві зараз тільки в одному, моя матір загинула, але не тієї ночі. Тоді їй вдалось втекти. Не розумію чому ви вирішили що вона загинула. Матір довгі роки переховувалась від переслідувань Айзека Сольгейма подорожуючи світом.

- Не згадуй при мені цього імені! - люто сказав Мікаель, тоді знову заспокоївся та продовжив бесіду, - але якщо ти говориш правду, то чому сестра не звернулась до нас по допомогу, чому не повідомила, що жива? Хоч вона й стала належати до іншої зграї, але ж в такій ситуації вона б точно мене сповістила.

- Цього я не знаю, - сумно мовила, - не можу вам відповісти. Адже я росла не знаючи її, далеко звідси в звичайному людському притулку. Вважала себе сиротою, навіть не усвідомлювала ким я є насправді. Вона лишила мене, щоб захистити від переслідувань. Все своє життя я провела як людина, живучи серед них. Матір повернулась не задовго до моєї першої повні. Їй вдалось знайти мене за день до цієї події, саме тоді я з нею познайомилась, але того ж вечора нас вистежив Айзек. Він напав і вбив багатьох вовків зграї до якої я тепер належу. Матір теж загинула захищаючи мене.

Я змовкла пригадуючи ті сумні події, вони відізвались глухим болем в душі.

Мікаель встав та відійшов до вікна. Ерік теж мовчав, не наважуючись порушити тишу. Першим заговорив Мікаель так само вдивляючись в далечінь.

- Я дійсно не бачив її тіла. Похованням займались люди старійшин, адже вона вже належала до іншої зграї. Мені лиш сповістили про це нещастя за день після трагедії.

Як зручно старійшини придумали. Знову без них не обійшлося. Власноруч знищили всі докази нападу , щоб приховати власну причетність. Мікаель продовжив говорити:

- Я доклав багато зусиль, задіяв всі свої зв'язки, витратив чимало ресурсів на пошуки Айзека та його клану мисливців. Але навіть цього виявилось недостатньо, щоб вполювати його та помститись за смерть сестри... Він якимось незбагненним чином вислизав від мене, коли мені вдавалось до нього наблизитись. Якби я тільки знав, що Елеонора залишилась жива... Та тепер я докладу ще більше зусиль щоб вполювати його.

- Вже можете не хвилюватись на його рахунок, - глухо відізвалась.

Мікаель обернувся, здивовано поглянув, зовсім не розуміючи моїх слів.

- Я помстилась йому, Айзек мертвий. Я власноруч вбила його, - мої слова прозвучали з гарчанням.

Досі не можу стриматись при його згадці. Починаю несамовито лютувати. Прикрила очі, потрібно заспокоїтись. Не можна виходити з себе, а то ще бовкну щось зайве. 

Схоже теперішній голова дому Дальстрем дуже любив свою сестру. Але я ще не впевнена яке в нього буде ставлення до мене. Він піддає сумніву кожне моє слово. Але я приїхала сюди не заради возз'єднання сім'ї. Мені потрібна підтримка в боротьбі проти старійшин. Варто перевірити грунт, на рахунок його ставлення до них.

- Та й зовсім не дивно, що вам не вдавалось вистежити Айзека, - продовжила говорити, - адже його покривав старійшина, Максиміліан Холлі, а він все ж впливовіший від вас.

Мікаель оговтався від шоку, суворо подивився на мене.

- Анжеліко, ти забуваєшся, переходиш всяку межу дозволеного у своїх звинуваченнях. У тебе є лиш твої слова і жодних доказів на підтвердження. Ти хоч усвідомлюєш суть сказаного тобою та які це матиме наслідки?

- Так, я усвідомлюю. І мої слова мають докази.

Справа приймає дуже серйозний оборот.

- І які ж ти маєш докази, Анжеліко Едегор? - поглянув на мене Мікаель.

Я завагалась. Це поки єдиний мій козир - запис зізнання Максиміліана та й не маю я його з собою. Чи варто йому відразу розкривати всі свої карти? Мені потрібно завоювати його прихильність, але я зараз і так сказала йому забагато фактів в яких він сумнівається. Все ж краще це зробити пізніше. Нехай спочатку звикнеться із думкою. Перевірить всі інші мої відомості, а вже потім надам йому запис.

- Зараз я не брала з собою доказів, вони в надійному місці. Я приїхала сюди трохи з інших причин. Та й чи стала б я розгулювати тут з такими цінними речами, не знаючи чого очікувати від вас? Також попрошу називати мене Ліка, я більш звична до цього імені.